З часу незалежності, економіка нашої країни все глибше заглиблюється в глибоку яму. Складається відчуття, що ще кілька таких «прогресивних» років, і ми перетнемо ту межу, за якої єдиним варіантом буде повернення до рук нашого вселюблячого брата.
Передумов для цього багато. Але як твердять економісти проблема всьому – олігархічно-люмпенізована система нашої країни. Не секрет, що наші багатії є активними учасниками не лише економічного, але й політичного життя. За помахом їхньої чарівної палички призначаються і прем’єри, і високопоставлені посадовці, і взагалі без них життя суспільства неможливе…
Одне питання в тому, що вони формують політичну еліту, інше - їх вплив на економічну ситуацію в країні.
Історично, українська економіка  стала одним з елементів економіки СРСР. Це характеризувалося її надмірною енергомісткістю, переважання металургії, хімпрому, важкого машинобудування та іншого подібного. Усім цим, законно чи ні, заволоділи наші теперішні мільярдери.
На жаль, вони цим заволоділи, і на цьому їхні досягнення так і завершились. За останні 22 роки нічого нового не запровадили, розвитку – нуль! Ніякої модернізації, ніякого прогресу, концентрація капіталу і лише консервація існуючої неефективної, утопічної системи ведення олігархічного бізнесу.
Чому найбагатші люди країни не хочуть її розвитку невідомо? Можливо це питання патріотизму, можливо надмірного егоїзму чи тупості, а може просто пофігізму. Спробую розглянути це питання з моєї точки зору.
Експорт в нашій країні більш як на 50% складається з тяжкої промисловості, тобто металургії, корисних копалин, конкретніше з того, від чого відійшли всі розвинені країни. Пріорітетами в міжнародній економіці зараз є нанотехнології, програмне забезпечення, енергозберігаючі системи тощо. Еліті ж це не цього. Адже які там нанотехнології? Яка електроніка чи програмне забезпечення, коли можна не напрягаючись примножувати свої статки шляхом вбивств, корупції чи рейдерського захвату інших, безперспективних для країни підприємств, які ще належать до державної власності!? При цьому не думати про майбутнє взагалі.
Мене вразив виступ В. Рибака, під час відвідування ним Донецької області. Мало того, що він прославляв нашого гаранта Конституції, твердив про його тверду руку та розвиток, але й пристрасно-емоційно доводив те, що майбутнє економічне благополуччя України цілком залежить від шахт, заводів та фабрик. Складалося відчуття, хоча склалося давно, зараз лише підтверджується, неначе вся теперішня політична еліта живе не в незалежній Україні, а в СРСР або навіть на початку 20 століття.
У нас немає розвиненої системи виробництва предметів першої необхідності. Потрібен зошит – купуємо в Польщі, потрібні черевики – купимо в Росії, знадобится анальгін – звернемося в Індію! Смішно! Ось і склалася ситуація, коли крім чавуну та вугілля в нас нічого не має, але від останнього калорій не отримаєш, а металом не нап’єшся. І увитрачаються вугільні та металеві кошти на російську ковбасу та американську кока-колу.
Замість того, щоб вкладати кошти у псевдо-розвиток утопічних підприємств, їх потрібно направляти на розвиток системи виробництва предметів першої необхідності та в актуальні на сьогодні, напрями промисловості. Тоді можливий прогрес у всій економічній системі. Але теперішні товстосуми зовсім не переймаються цим питанням, що і веде країну в глибоку прірву.
Як бачимо частина вторгованих коштів віддається за кордон з метою забезпечення нас всім необхідним. Де решта, адже неможливо все проїсти та пропити!?
Левову частку решти метало-вугільних коштів українські божки перераховують Кремлю за газ. Загалом виходить приблизно половина всього бюджету України спрямовується на забезпечення нас товарами першої необхідності та блакитного вугілля, чи не забагато питається? Але більша частина газу йде не до споживачів, а знову ж таки до безперспективних заводів та фабрик, де він є основою функціонування цього напрямку виробництва. Через це не вистачає коштів ні на гідні зарплатні та пенсії, соціальні пільги та допомоги, державні гарнтії. Ледве, ледве  знайшли кошти для СБУ, мєнтів та прокурорів!
Виходить замкнуте коло: «Виготовимо більше металу, щоб купити більше газу, щоб виплавити більше металу». Дурня! Це копія економіки совка, де була аналогічна система «Виготовимо більше станків, щоб виплавити більше металу, щоб виготовити більше станків», до речі станків «не першої свіжості».
Для розвитку сьогоднішньої України потрібно повністю змінити пріоритетні напрями виробництва. З такими поглядами ніколи не буде прогреса, кожен рік для держави буде ще одним кроком в тьму. Необхідно або якось міняти ментальність олігархів, і зменшувати їх вплив на країну або просто їх знищити своєю діяльністю! Інших шляхів немає. В голові українських монополістів ідея безкарності вкорінилася так, що витягнути її можливо лише радикальними методами чи просто чекати поки вони відійдуть в кращий світ! Одночасно постає питання: «Чи доживе наша країна до тих часів?». Все залежить від нас!