Дід Відомир, як завжди, заварював свій чай. Це було майже містичне дійство. Він спочатку грів воду майже до кипіння, але не зовсім. Вода повинна була шуміти як вечірній ліс в тихий літній вечір. Як шумить ліс в тихий літній вечір я не знаю, та це й не важливо. Головне, що чай виходив духм*яним та смачним.
- Ну присаджуйсь, присаджуйсь. Поп*їмо чайку, поговоримо.
- Дякую. – Я присів на дерев*яну,  добротно зроблену табуретку, закурив цигарку і приготувався слухати дідові оповідки.
   Дід не квапливо налив чаю, з осудженням подивився на цигарку в моїй руці, і ніби сам до себе промовив:
- І звідки воно все взялось. А все ж взялось.
- Що взялось? – не зрозумів я.
- Та оце все шо ти бачиш, і не бачиш, і навіть не відчуваєш. А все таки взялось.
- Ви маєте на увазі Всесвіт?
- Він самий, він самий.
- Ну вчені, -  кажу, -  схиляються до теорії Великого вибуху.
- Багато знають твої учені. А ти тоді навіщо живеш? Яке твоє тут призначення? Знають твої учені?
- Ну цього, мабуть, ніхто не знає.
- Отож бо і воно, що твої учені, нічому не учені. Мізки в них всяким шлаком забиті, а істинних речей вони не знають.
- То розкажіть, - прошу, - будь ласка.
- Добре слухай. Давно це було. Більше тринадцяти міліардів років тому, це як що по нинішніх земних роках рахувати.  Мати Вселенська родила дитя, що іменується нині Всесвітом.
  Я сьорбнув чаю, обпікши трохи язика, затягнувся недопалком і закашлявшись спитав:
- Як це – родила Всесвіт?
- А як жінки рожають, чи пшениця з зернятка родиться, чи дерево, чи зоря в небі. Отак і Мати Вселенська родила. І Всесвіт виросте та дозріє то буде народжувати, бо стане матір*ю.
- А як же той Всесвіт родився?
- Та як. Дуже просто. Коли яйце дозріло, то почало народжуватись. То твої учені вибухом називають. А то не вибух, а роди. І при родах такі енергії бушують, шо твої учені їх не те що порахувати, уявити не можуть. Так ото. Перебушували значить енергії, тоді вся інформація від матері передалась, тоді Всесвіт рости почав. Тіки у Всесвіта, як і у всього, дві сторони, світла і темна, і прямо з народження вони боротись зачинають. Але поки слабкі, то і боротьба незначна, а от коли ростуть, мужніють, то і боротьба стає запеклішою.
- Це зрозуміло, було все давно і не правда. А що тепер?
- Ет, безтолкові, - махнув рукою дід, - не дослухав, що тоді, а вже давай що тепер.
- Ну вибачаюсь, кажіть далі.
- Отож бо, - дід сьорбнув чаю, пригладив сиві вуса, усміхнувся, - еге ж. Ну слухай далі. Щоб вся інформація могла розвиватись, потрібно було створити спеціальні приспособи для цього. Ну от тобі, щоб поле виорати, плуг потрібен і конячка, чи трактор, або дров наколоти, то сокира чи колун треба. Отак і для інформації щось потрібно було. То й почали створюватись зорі та галактики, бо це все уже в інформації у Всесвіта було, ну як в інструкції чи в кресленні, що і як робить. Потім молоді зорі згоряли, вибухали, руйнувались, з їхніх уламків створювались нові зорі та планети. Це було потрібно, щоб створити посудини в яких би інформація перетворювалась в розум.
- То це ми, люди, як посудини для інформації, щоб з неї став розум.
- Саме так. Дитя народжується. В нього є вся інформація, а розуму ще нема. Розум потім наживається з роками. Оце і є одне з призначень людей  на цим світі. І не тільки людей. Зрозумів?
- Зрозумів. А хіба є ще якісь призначення?
- Є, і не одне, а багато.  
- То розкажіть, будь ласка.
- Ну слухай. Коли вже пройшло трохи часу, та Всесвіт підріс, то стали створюватись сонячні системи придатні для життя людей.
- А що по всьому Всесвіту всі люди як ми?
- Ні не всі. Є багато різних, на нас не схожих, а є і таких як ми багато. Тож коли ми, та такі як ми, були створені, то сонячні системи вже були створені перед цим.
- А хто ж їх створив?
- Я ж тобі казав, що вся інформація про те, що і як має бути, вже є у Всесвіта, як інструкція, бо все що було, є, і буде, вже заложено від народження. Зрозумів.
- Та зрозумів.
- Так от у Всесвіті є безліч галактик, ну як в нашому організмі клітин. Наша галактика Молочний шлях, чи як її називали наші пращури Сваті, або Небесний Ірій. Здалеку вона похожа на свастику, має чотири рукави. В одному з таких рукавів знаходиться сонячна система з Злато – Сонцем, або Даждьбог – Сонцем (астрономи називають цю зірку – Бета Лева, прим. авт.). Навкруги цього Сонця обертається планета (земля) з назвою Інгард-Земля.  Всі наші пращури звідти. Даждьбог – Сонце більше за розмірами і яскравіше ніж наше, а Інгард-Земля майже схожа на нашу, але облітає своє Сонце за 576 діб. Наша зірка називається Ярило – Сонце і знаходиться в сусідньому рукаві та входить в сузір*я Зімун або Небесна Корова (Велика Ведмедиця, прим. авт.) і є восьмою зіркою. А планета наша називається Мідгард – Земля. І взагалі наші пращури називали всі планети – землями. Мідгард – Земля знаходиться на перетині восьми великих зоряних шляхів де на інших планетах живуть люди зі світлими силами. З Інгард-Землі і прийшли наші предки на нашу землю. Це були білі люди, як ми з тобою. Потім ще прийшли жовті люди, з планети Дракона, та чорні, з планети Голубого Сонця. Всі сонця освітлюють три світи: Прав, Яв і Нав. Всі тілесні форми живуть в світі Яві і темні і світлі. Але світлі після смерті тіла ідуть в світ Праві, а темні в світ Наві.
- Я щось читав, що крім видимого всесвіту ще єсть темні енергії та темні матерії, але їх ще ніхто не зміг виявити, тільки математично обчислили.
- Шо там обчислили. То і є світи Праві та Наві, і хто знає, то може їх бачити. От для чого люди богів придумали?
- Ну, Ви ж казали, щоб людям допомагали.
- Саме так. А як допомагати? Треба було щось робити там, щоб мінялось тут. А як робити там?
- Ну зв*ячатись якось треба.
- То щоб зв’язатись зі світом Праві чи Наві і потрібні були боги, бо як там щось робить ся то й тут міняється. А боги як зв*язок. Он тобі, щоб поговорити з кимось, тілі фона на пузо причепив. Правда він тут не працює, ну як старі боги, - засміявся дід, - а ти з ним носися. Отож і боги були як твій тілі фон. Треба, настроїв, зв*язався, зробив що треба і виключив.
- Ага. Зрозумів. Щоб зі старими богами зв’язатись, то треба знати «дрєвні» знання, ну як ретрансляційних веж набудувати для стільникових телефонів. А от Ви кажете, що всі люди, що тепер живуть світлі, ну несуть світлі енергії не залежно від кольору шкіри. А де ж тоді темні?
- Та де, теж тут. Тільки в них сіра шкіра, та й обличчя вони своє ховають, і прийшли сюди таємно, щоб з світлими боротись. Та й в деяких світлих темне всиляється, щоб боротись легше було. Та не завжди.
- Діду, розповідайте все по порядку, а то нічого не второпаю.
- Добре. Слухай. Коли вже було безліч зірок та планет і на цих планетах жили люди, то була вже запекла боротьба між світлим і темним. Та все так влаштовано, що частина часу проходить в темні стороні, а частина в світлі. Коли світле, тоді світлим людям боги допомагають і темні нічого зробить не можуть, а коли темне, тоді світлим людям світлі боги майже не можуть допомогти, а темні боги тоді в силі. І коли в темні стороні, то темні можуть жити і в світлих, бо в них сила.
- А коли темна сторона, а коли світла?
- А от як раз темна сторона і закінчується. Це буде по вашому, з 21 грудня 2012 року по 14 лютого 2013 року.
- Ага. Кінець світу.
- Ні, кінець темряви. Буде велика битва між світлим і темним. Такі зміни з темного на світле і навпаки, проходять кожні 40176 років. І тепер світлим силам необхідно все темне, що назбиралось тут і панувало, необхідно перемогти і викинути геть на сорок тисяч років.
- А хто ж воювати буде?
- А ти навіщо? А такі як ти. Подивися, що тепер в світі коїться. Світом керує темна нечисть, яка гнобить світлий люд. Он у вас в Україні. Що солодко живете. Отож. А тепер потрібно всім світлим об’єднатись проти темних, і викинути їх геть, у світ Наві. Оце твоє друге призначення на цим світі.
- Зрозумів. А чого з 21 грудня по 14 лютого?
- А ти на кордоні був?
- Ну був?
- То кордон як павутинка, чи що?
- Ну чого, як павутинка? Контрольна смуга, щоб сліди порушника видно було.
- Отож бо. Перейти в іншу державу, то треба кілька кроків зробити, а тут галактика пролітає з темної  сторони в світлу, і щоб кордону не було. Ото два місяці й летітиме по кордону між темним і світлим.
- Зрозумів. А яке ще моє призначення, ну і решти людей, звичайно?
- А таке, що всі люди – це носії інформації. А інформація записана в молекулах ДНК за допомогою генів. Ну гени – це як букви в азбуці. Як їх поставиш, таке й напишеш.
- Це я знаю. Але не зрозумів.
- А скільки генів у тебе?
- А фіг його знає. Десь  читав, що близько 270 тисяч.
- Десь так, а використовується для твого життя тільки 70 тисяч. А решта 200 – навіщо.
- Не знаю.
- Так от, нічого лишнього в світі не буває і нічого просто так не робиться, і ніщо нізвідки не береться і нікуди не дівається. Інформацію, що знаходиться в решті генів, люди, покоління за поколінням, повинні донести до тих пір, поки Всесвіт стане дорослим і люди тоді зміняться і будуть набагато сильніші і духом і фізично і мудрістю. От це все ми і несемо в майбутнє. Оце ще одне наше призначення. Е-хе-хех, молоді ви ще, не розумієте нічого.
- А скільки Вам років?
- А хіба вік роками вимірюється?
- А чим?
- Вік вимірюється мудрістю, та добрими ділами.
- Ну, що Ви мудрі, то це зрозуміло, а от які добрі діла можна робити, отут, в глухі тайзі?
- А ось тобі трохи мудрості додав. Уже добре діло. Ну вже пізно. Та й чай скінчивсь. Пора спати.
  Я попрощався з дідом, вдихнув повні груди свіжого лісового повітря і не кваплячись пішов відпочивати. А по дорозі все йшов і думав, а скільки я маю мудрості і скільки зробив добрих справ і який мій вік.