Для правильного китайця (ханьця й чиновника – конфуціанця) Китай - це весь світ, а та частина, що не Китай, поки варварська, але скоро буде Китай.
Для американця світ - це частина Америки, а там, де ще не Америка, є американські бази, а де нема баз, є американські долари, а кому не вистачає доларів, той мріє емігрувати в Америку.
Для москаля Росія - це всі ті широкі терени, де її ненавидять, бо
люблять її лише там, де вона ніколи не буде.
Навіть для білоруса Білорусія - це ще й Вільно.
І лише для українця Україна значно менша навіть за той мізерний клаптик ґрунту, який окреслюється все ще не остаточно демаркованими державними кордонами.
Скрізь націоналізм - це претензії й лише в нас - це скромність.
Лише кілька днів ідея возз’єднання з Україною обговорюється на Ставропіллі ( колишні землі Терського козацтва ), а вже місцеві та федеральні телеканали воюють з проукраїнськими настроями. Великий штат блогерів-найманців спрямований на дискредитацію проукраїнського сепаратизму.
Минулої суботи 140 людей ( в т. ч. громадян України ) заарештовано на Ставропіллі у зв'язку зі спробою протесту у містечку Невинномиську. Приводом для протесту стало потурання місцевою та федеральною владою переселенцям з Дагестану та Чечні, які витісняють " старожильческоє населеніє".
Багато хто з дослідників вважає, що козаки походять від черкеської найманої кінноти литовських князів. В документах московських приказів українські козаки фігурують під назвою черкаси. Місто Черкаси, засноване литовськими князями для своїх черкесів, є одним зі старовинних козацьких центрів.
Історія бродить кривими стежками, тому через століття нащадки черкесів повернулося на батьківщину черкесів, щоб воювати зі своїми родичами черкесами в інтересах своїх історичних ворогів.
Нині черкеси ( так у XVIII - XIX століттях називали не тільки власне черкесів, але всіх північнокавказців) беруть реванш.
Чеченці буває підрізають когось із місцевих хлопців раз на рік, а поліція та адміністрація всіх нащадків козаків принижують щодня. Ще не так давно козаки вважали, що приниження гірше, ніж смерть. За це мені розповідала моя бабуся - козачка зі станиці Григорополіська, що на Кубані. Її батька, мого прадіда, георгіївського кавалера й диякона розстріляли комуністи. Цим комуністам у станиці стоїть пам'ятник. Не за те, що вони розстріляли прадіда та решту духовенства, а за те, що виморили станицю голодом. До революції там мешкало 31600 чоловік, а за переписом 1936 року 5200. Саме так і була знищена воля козацтва до спротиву.
Я, нащадок кубанських та терських козаків, мешкаю на Наддніпрянщині – батьківщині козацтва й таких, як я тут дві третини населення. І нам кажуть, що Кубань та Ставропілля це не Україна?
Після чергових масових арештів на Ставропіллі виникає думка:
Якщо московські менти й начальники поводять себе , немов окупанти, виглядають, мов окупанти, розмовляють, мов окупанти, сприймаються місцевим населенням як окупанти, то можливо вони і справді є окупанти?
В такому разі нинішня протидія нащадків козаків московським окупантам є не правозахисною діяльністю, але національно-визвольною боротьбою.
І яка ж нація на Кубані та Ставропіллі прагне визволення? Правильно, українська!
І що мають робити українці з інших регіонів, коли бачать, як кубанські українці борються за національне визволення від московських окупантів?
Як завжди: об'явити всіх, хто їде допомогти кубанцям провокаторами.
Наші дрібно-державні шовіністи кажуть нам: давайте спочатку наведемо порядок в Україні, а тоді вже зазиратимемо на Кубань.
Якщо Кубань для них уже не Україна, то що примушує їх вважати Крим більше Україною, ніж Кубань?
Мене прикро бентежить логіка наших скромних націоналістів. Їм здається, що своїми заявами та пікетами вони воюють з Москвою, натомість вони намертво тримаються за накинуті Москвою теми й за встановлені Москвою кордони.
Москви нетреба слухатися, але в неї треба дечому вчитися. Вона всі свої внутрішні проблеми вирішує назовні, перекладає їх на сусідів. Що зробили Романови, аби подолати наслідки смути? Загарбали Україну. Що робили більшовики, щоб подолати розруху? Експортували революцію! Як нам впоратися зі східною Україною? Зробити її центральною!
Кубань – не Україна? Не так давно й Галичина не знала, що вона Україна! Більшість свідомих галичан вважали себе приналежними до одного народу зі Столипіним.
Володимир Брюханов у своєму ґрунтовному дослідженні дотепно зауважує: українські газети в Галичині вільно видавалися при Австро-угорцях, хоча агітували за приєднання до Росії, а восени 1914 вітали російських визволителів. Визволителі їх одразу закрили. Російська влада не мала наміру терпіти проросійську пропаганду українською мовою.
Й навіть це не допомогло! Лише 1939 рік остаточно вилікував галичан від москвофільства.
Ще сорок років тому Київ не був українським містом. Але ми, українці,прийшли сюди з заходу і зі сходу, з півдня і півночі і нині Київ голосує лише за тих, хто здаються йому українськими патріотами. Як нещодавно Київ, нині Брянськ і Воронеж, Кубань і Терек очікують на нас!
Чому Москва дозволяє на білострічкові протести під стінами кремля й забороняє акції на Ставропіллі? Вона боїться виникнення національної свідомості. Якщо нащадки козаків навчаться протидіяти кавказцям, що заважатиме їм протидіяти поліції та адміністрації? Ні, вони мають лишатися росіянами - спеціально виведеним терпільським народом, який тим більше любить начальство, чим більше воно його б'є. Саме мазохістська покірність російського народу завжди була залізобетонним фундаментом режиму. Під це росіяни проектувалися й створювалися. Іншими вони не будуть.
Натомість, мешканці етнічних українських теренів у складі Російської Федерації все ще мають можливість вибрати ідентифікацію, хто вони – росіяни, вічні терпіли, вівці для чеченців, гумус для начальства, чи українці, які попри всі свої недоліки, вміють ненавидіти тих, кого бояться?
І найголовніше: лише після того, як Кубань і Ставропілля інтегруються в Україну, наш Президент зможе нарешті одягти почесний караул у черкески!
Дмитро Корчинський
