Звела доля з одним старцем. Живе собі дід в глухі тайзі, в невеличкому, богом забутому хуторочку. А про життя все в казках розказує. Але так розповідає, що не зразу й зрозумієш про що мова. Одну казочку і Вам, шановні розповім. Сідайте тихенько та слухайте гарненько.
     Відомир, так звуть діда, перш ніж щос розповісти, заварює чай та пригощає. І тільки вже за чашкою чаю починає свої оповіді. А чай незвичайний, а з лісових трав та ягід. Я такого більш ніде не пив. Та і розповідь не прочай.
- Да... час. Тіки подумати - час.
- Що? Незрозумів я.
- Час, кажу, - відсьорбнув дід із чаши. Це для людини тільки час щось значить. Та й то тільки через те що з народження людина нічого не пам*ятає. Хотя є такі що й памятають. Але мало. Але є. Це ж зручно, час. Просинатись вранці за будильником. Навів коли треба. Задзвенів, Проснувся. Ніяких зусиль. Отож. А вдень також час треба, щоб орієнтуватись шо коли робить. Ну як стовпи верстові обабіч дороги. Подививсь, і видно скільки проїхав.
- А до чого тут будильник з годинником і стовпи?
- Ет, ви молоді бестолкові. Прибери годинник чи стовпи. Час як ішов, так і йтиме. Нікуди не подінеться. І стовпи прибери, відстань не поміняється.
- Ага, - кажу, - зрозумів. Але до чого це все.
- А до того що нішо нізвідки не береться і нікуди не дівається. Як що ти чогось не бачиш тут, то воно є там і в любий момент може вернутись сюди. Правда для цього треба дещо зробити. Але вже мало тих що знають.
    Я, чесно кажучи, не зовсім розумів про що мова і боявся задати дурне запитання, але все ж спитав.
- А де це ТАМ?
- Там, це на тій стороні яку не видно. І та сторона головніша ніж ця. Там все про все зберігається. І звідти, коли треба, можна все дістать, тільки треба знати і вміти. Та зараз мало хто вже вміє. Лидачі люди стали. Он машин всяких понаробили, щоб ті за них працювали. Вчені всякі там розвелись. Навіщо їм та сторона?
- Ну то може, - кажу, - і не треба, щоб з тої сторони щось верталось, як що всі забули.
- Е-е-е, не скажи. Забули та не всі, а та сторона і так з нами зв*язана. Хочемо ми цього чи ні. До може з тії сторони і тепер між нами є, тільки ми не бачимо.
- То я не розумію, до чого це все?
- А ти колись чув про давніх богів?
- Ну чув. Міфи там всякі, легенди. Люди робили ідолів, чи статуї, і їм поклонялись. Були боги злі, або добрі. Де які народи щоб умилостивить богів, приносили їм жертви, навіть людські.
- А знаєш звідки вони взялись і куди поділись?
- Ну не знаю. Цеж тільки міфи та легенди.
- Отож. То слухай. Наливай ще чаю, поки незахолонув, та слухай.
   Я налив духм*яного варива, що зігрівало тіло і душу і приготувався слухати.
- Так от, богів люди створили самі. І сильні ті боги були поки люди в них вірили. І допомагали вони людям, бо люди своєю вірою їм силу давали. А потім облінились люди, перестали вірити, забули про своїх богів і боги стали безсилі. Але вони є. Вони нікуди не поділись. Та і недоступні тепер.
- А чого вони не доступні? Вони ж боги.
- Я ж тобі кажу, люди тих богів створили і люди владу над ними мали, а не навпаки. Зрозумів?
- Ну зрозумів. Ну створили, ну забули. А далі що було?
- А далі не було. А далі буде, чи не буде чи вже може є.
- Говорите Ви загадками. Нічого зрозуміти не можна. Що буде?
- А буде, коли люди цих богів, що тепер є, забудуть, тоді старі боги матимуть можливість повернутись. та сили їх будуть ще малі і люди будуть шукати старі книжки та згадувати обряди, щоб вернути богам силу. Та боги вже будуть не ті що були. Бо люди не знають як з ними управлятись. То і будуть боги діяти на свій розсуд. А бо ще що і погірше.
- А що погірше?
- Ну боги, вони людям на допомогу створені і зла не принесуть, а є такі, що з самого початку для зла створені. І про них обов*язково хто небудь згадає і притягне сюди. Оце і буде "погірше".
- Да, налякали Ви мене. А що ж робити, як що так і станеться.
- Та майже нічого. У бога то сила від багатьох людей, а ти один. Що ти можеш зробить? Правда є один спосіб. На тій стороні крім богів та всякої нечисті ще багато чого єсть. Там і пращури наші. Вони нам нічого поганого не зроблять. От і треба їх просить про допомогу.
- Зачекайте. Я ніяк в толк не візьму. Вони ж давно мертві і, як Ви кажете, на тій стороні, а ми тут, то як їх просить можна?
- Так ми тоже наполовину на тій стороні.
- Ну а як у тих богів, демонів, предків на цій стороні нема половини, то що вони зможуть зробить?
- А всі причини того що тут, там знаходиться. Те що ми бачимо, це тільеи наслідки. І як що там щось міняти, то і тут міняться начне. І хто вміє, то в любий час роблячи щось там, може міняти щось тут.
- Це виходить, що хтось зі мною може щось зробить, а я і знать не буду. Веселе кіно виходить.
- Ну чого? Люди колись вміли міняти світ під свої потреби без особливого напруження. Думали по особливому. Тепер так тільки в декого випадково виходить. Наприклад заблудився в лісі, подумав як би це з хащі вибратись, а тут тобі і стежечка звідкись взялась. Вона там була і до цього, тільки ноги, як кажуть, самі тебе туди вивели. Звичайно, одна людина мала невеликі можливості. А от коли людей багато, то вже інша справа, можливості стають безмежні. Тому для чогось великого і збирались всією громадою. І все що треба було, можна було отримати звідти.
- Ага, боги помагали?
- Боги були інструментом для людей. А щоб цим інструментом користуватись, його треба було настроїть. Ну як срипку чи рояль. Настроїв по камертону і коли треба - грай. Так і до богів особливий настрой мав бути, як в думках так і в стані душі. Настроївся, отримав що треба, як на скрипці пограв, і знову інструмент сховав до слідуючої потреби. Та щоб підключитись до бога, то ще треба слова спеціальні знати. Та зараз мало хто знає.
- А Ви знаєте?
- Та може знаю, може і ні. Не пробував, бо боги зараз не ті що були раніше. Ми вже як паршиві музиканти, не вміємо інструментами користуватись. Тож не хочу замість музики шум підіймати. Та й боги стали мудрішими і вже хотять, щоб люди в їх руках були інструментами.
- То, значить богів зовсім не треба зачіпати?
- Ну чому, нетреба. Треба. Тільки люди, як і боги, єсть добрі, а єсть злі. Та бог, це ну як посудина, підключиш до добрих людей - наповниться добром, підключиш до злих - злом. Та й воюють добрі зі злими при допомозі богів. Знищ силу богів противника і ти вже переміг. А ще краще навчити саміх богів нападати на інших та захищатись. Та боги самі між собою стали воювати. А люди стали думати що боги всемогутні, а люди їхні діти в кращому випадку.
- Шось на научну фантастику схоже.
- А ти далі свого носа щось бачиш. Звуки чуєш в вузунькому діапазоні, бачиш ще в вущому. В порівнянні з тим що є навкруги, то ти сліпий і глухий. А ти бачиш з чого складається простір? Це не пустота, а можливо якась дуже дрібна пилюка з якої все складається і в якій все зберігається. Хто це бачив? Ніхто. Можливо, діючи напряму думками на цю просторову пилюку ми змогли б мати все що захотіли, від їжі до подорожей між зірками. Та ми стали ліниві. Ми все робимо як найдовшим та найважчим шляхом. Нам щоб переміститись в просторі, треба надовбать руди та вугілля, виплавити метал, збудувати машину, накачати нафти щоб міг працювати примітивний двигун і так далі. А можна простіше. Налаштувавсь правильно, подумав куди треба, і вже там. Ну все, вже пізно, та й чай закінчивсь. Пора спати. Бувай здоров.
- Бувайте.
   Я йшов нічною вулицею і все думав над дідовими розказнями. А може він і правий?  Облінився народ.