Якщо здуру битися головою об стінку, то є ризик, що цегла повипадає і  стіна розвалиться. Тому треба, аби з протилежного боку стукався хтось синхронно.
 
Раніше в нас таким стукачем був лише народний депутат Вадим Колісниченко від Партії регіонів, а тепер ще й Ірина Фаріон від «Свободи» з`явилася.
 
Раніше він постукається  головою об стінку і зробить  заяву про те, що бандерівців засудив Нюрнберзький трибунал. Трошки прибріхував у своїх боротьбі з ненависним  українськими буржуазним націоналізмом.  Правда, потім вигадав іншу формулу. Мовляв, вищезгаданий трибунал засудив усіх колабораціоністів  і відповідно бандерівців також. Ну це все одно, що сказати трибунал засудив усіх шахраїв, а значить і Колісниченка разом з усією Партією регіонів. Їхнє шахрайство підтвердив сам заслужений диригент України Михайло Чечетов. Про «развели как котят» пам’ятаєте?
 
Інша справа Ірина Фаріон. Вона днями теж явно  стукнулася лобом в стінку і закликала не вивчати російську мову, яка є мовою окупанта. Повинен сказати, що там, де один Колісниченко пройшов, трьом Фаріон робити нічого. Бо він, хоч і бореться з українською мовою, але так простодушно ніколи не закликав її ігнорувати. А пані Ірина  - з усією націоналістичною щирістю.
 
І це ж треба, щоб її  тверезий заклик не вчитися за підручником історії однодумця Колісниченка нафталінового совка Табачника поєднувався  б з такою дурістю. Ну хоча б  про суто практичні міркування подбала на зразок: «Я русский бы выучил только  за тем, чтобы допрашивать пленных».
 
Сиджу собі і думаю, чи діждемося ми того Вашингтона, який скаже: «Учітеся, трасця вашій матері,  брати мої, прошу вас, благаю. Вчіть мови – чим більше, тим краще. І російську в тому числі». А поки що виходить мова на мову як головою об стінку.
 
Тільки навіть синхронне стукання стінку розвалить. Цегла не випаде в один бік, а просто розтрощиться. Доведеться лобами стукатися. Як баранам.