Той, хто сказав, що історія повторюється у вигляді фарсу, добре знав не лише саму історію, але й людство взагалі. Духовна криза християнської цивілізації призвела до здрібнення особистостей її представників, яке апологети «найгуманнішої» у світі релігії намагаються видати за здрібнення людства взагалі.
Про те, що це брехня, яскраво засвідчила поведінка японців під час їхнього останнього землетрусу та повсякденна легкість, з якою мусульмани надягають на себе пояси шахідів.
А от у християн із жертовністю дуже великі проблеми. Це легко довести, якщо подивитись на українських хлопців-крутян з точки зору нашого сьогодення. Завтра захищати Київ від російського спецназу без будь-якого прикриття зголоситься, у кращому випадку, зі всього п’ятимільйонного міста лише кілька божевільних. Та й серед них, певен, не знайдеться жодного, хто міг би без проблем звалити на Захід. А саме таку можливість мала абсолютна більшість героїв-крутян.
Але справа, за великим рахунком, навіть не в цьому, а в тому, що наші ментальні Крути будуть повторюватися у вигляді фарсу доти, доки ми не зрозуміємо, хто тоді, в далекому тепер 1918 році, був героєм, а хто – зрадником.
Доки нашими великими державниками будуть державні злочинці Винниченко, Грушевський і компанія. Саме вони напередодні Крут розпустили та деморалізували українське військо, яке після Першої світової війни було значно потужнішим за Військо польське, яке, до того ж, без жалюгідних залишків нашого війська в обличчі петлюрівців навряд чи зупинило б більшовиків під Варшавою.
Проти злочинно-недолугої військової політики уряду УНР повстало чимало українських бойових полковників та генералів, які всі до одного були знищені за наказом високих урядовців. Хіба це не злочин, шановні?
І якби він був своєчасно викритий та засуджений, Муравйова зустріли б під Крутами куди більш гідно, і зовсім не студенти з гімназистами...
Але наша громадська думка скерована сьогодні в зовсім інший бік. А наш президент взагалі зробив подвиг київської молоді під Крутами розмінною монетою у своїх стосунках з Кремлем. Сьогодні вони кепські, і Янукович чи не вперше згадав про Крути за все своє президентство.
А між тим, маленькі Крути відбулися в нас учора у конференц-залі агентства «Інтерфакс-Україна», де тендітна журналістка, жбурляючи квашеною капустою у кремлівського блазня, стала єдиним проявом спротиву багатомільйонної нації проти цинічних імперських настанов та зазіхань Жириновського в Києві.
Вона добре розуміла, що українська влада ніяким чином не стане захищати її проти дебелих охоронців московського гостя, і все ж жбурляла без страху своїми слабкими руками капусту в його розлючене обличчя. З владою й охоронцями саме так і вийшло, що зайвий раз засвідчило, що високому російському чиновнику дозволено поводитися в Україні саме так, як представнику метрополії в колонії.
Але розуміли таке становище справ з нашою незалежністю й лідери «Свободи», які з покірністю, гідною совків, зустріли Володимира Вольфовича. Провідників найнаціоналістичнішої партії не обурило навіть його єврейське походження, яке в суміші з яскраво вираженим російським шовінізмом гостя, напевно, мало б справити враження на цих невгамовних борців за права українців. Одначе, не справило...
Та й то сказати, куди безпечніше організувати з дозволу київської влади багатотисячні марші на честь дня народження давно покійного Бандери, ніж вимовити хоч слово протесту в обличчя ворогу нашої незалежності за відсутності будь-якої санкції та підтримки з боку рідної влади. Куди вже там до капусти, огірків та скандування чогось на кшталт: «Геть кремлівського жида!» Не культурньо ж, і не по-братерському якось. Чи не так, Олеже Ярославовичу?
От і залишилася та журналістка сам на сам із тим московським яструбом. Так само, як свого часу наші хлопці-крутяни перед російським військом. Як бачимо, історія нас нічого не навчила.
Більше того. Цю ганебну мовчанку «Свободи» побачила наша інтелігенція, про що й сповістила чисельними постами громадськість в Інтернеті. Але ту громадськість це аж ніяк не обурило. Якщо, звичайно, не рахувати чергових по мережі свободівців, які зорганізовано та з застосуванням гебельсівського мистецтва щодо ведення дискусій заткнули рота тим поодиноким дивакам. Так що в нас «всьо чьотко». Країна цілком готова до останнього возз’єднання зі своїм Вічним Старшим Братом.
