Вся кримінальщина в українській політиці твориться з поважним виразом обличчя. Цікаво звернути увагу на нечасті прояви емоцій автохтонних політзаробітчан. Як, де і в яких випадках вони, наприклад,  посміхаються:
 
Ніяково. «Табалови – моя провина». Нормальна, політично незаангажована людина, яка постійно забуває, що є потенційною електоральною одиницею, підсвідомо сприймає  незручну посмішку за вибачення. І вибачає за «тушки»! В 2002, 2004, 2006, 2007, 2010, 2012 рр. Що розігрується в місцевих Радах взагалі некорисно цікавиться – це шлях до депресії та «противсіхства».
 
Погрозливо. «Я вам не заздрю!». «Помножу на нуль!» Це комплексний посил.  Журналістам про сакральність влади, безгрішність меркантилізму оної. Бюрократам про скороминучість панської ласки і жахи опозиційного безробіття. Виборця повинна тішити гіпотетична можливість покарання кривдника.
 
Глумливо. «Розвели як кошенят!». Освячений державною нагородою «підрахуізм» у виборчій системі, лохотрон в приватизаційних процесах, карколомні новації в законодавстві, реформи за рахунок реформуємих, виколювання очей незрячій Феміді. Коротше - без лоха жізнь плоха.  
 
Безглуздо. «Текст по дебільному написаний!». Дипломні скандали вже перетворюються в норматив, поки що неосвячений законодавчо. В офіційних біографіях політикуму шлях од вищої освіти до череди наукових ступіней починається після фрази «був обраний депутатом» або «був призначений на посаду». В гарячці безкомпромісної боротьби за накопичення первісного капіталу деякі індивіди забувають про «корочки», тому трапляються казуси з загубленими дипломами. Неледачкуватий виборець має можливість через фейсбук, однокашників та інші соцмережи (офіційні завбачливо засекречені) пошукати тих, хто вчився з забудькуватим політиком і даремно витратить трафік. Еліта не спілкується з товаришами по парті. Обрані захистили дисертації, наукова цінність яких потребувала нагального засекречування. Порушення цього правила призводить  до звинувачень в плагіаті. До влади прийшли ПТУ-шники.
 
Тріумфально. «Пенсію підвищили аж на ..!». В часи докапіталістичного матеріалізму володарі КПРС-них партійних квитків мали можливість одмивати державні гроші тільки через будівельників та торгівельну мережу. На генетичному рівні запрограмована тяга вітчизняних бюрократів будувати, розрізати стрічки та проводити тендерні закупки. Тому, хто порахує кількісні та якісні зміни закону про тендери, гарантоване увічнення в книзі Гіннеса.
 
Скорботно. «Він не повернувся з полювання, але його справа  перейде до надійних рук». В турботливі рученята однопартійців переходять також  заводи, пароплави, порти, телеканали, газети, футбольні клуби, будиночки та земелька. Рейдерське захоплення поступово перетворюється в традиційне право, освячене двома десятиліттями практики застосування. Якщо дитятко вчиняє ґвалт в іграшковому відділі – треба задовольняти забаганки за будь яку ціну. Міністерство, відповідальне за закупівлю ліків для електоральних нащадків, попереджає: нервова система еліти не регенерується.
 
Зверхньо. Вищі знання, доступні для обраної касти, повинні передаватись з вуст в вуста в дуже обмеженому колі. Для пересічного посполитого назавжди повинен залишитись таємницею механізм появи першого мільйона статків. В тумані філософського помислу зобов'язані втопитись питання про походження акційних девідентів у професійного чиновника. В заокеанські терена мусять поринути сліди покупців держдач, заповідників, нафтових вишок та газових шельфів. Полішинелівська таємниця держбюджету компенсується постійною коректурою та внесенням поправок. Публічність податкового законодавства відшкодовується підзаконними актами, здатними звезти з глузду педантичного бухгалтера. Спроби проникнення  за завісу попереджуються фразою: «Я вас добре знаю!»      
 
Протокольно. «Кляті іміджмейкери наполягли!». В недуже далекі часи володар однієї губернії божився володарю великої кількості губернаторів, що через мажоритарну систему пропхне до сенату навіть мавпу. Виборці, дякували що не віслюка, і дружньо голосували за примата. Настали часи коли примхливий електоральний загал починає вередувати відносно якості дармової гречки, кількості  горілчаних градусів в подарунковому наборі, починає цікавиться урожайністю хлібобулочних дерев, які обіцяє посадити майбутній депутат в межах свого округу. Прикрі збої гречано-корупційної практики ретельно вивчаються політологами і заставляють обраних сенаторів гарячково вдосконалювати  законодавство перед кожними виборами , елегантно включати поліційні підрозділи в підрахунок голосів. А придворні іміджмейкери наполягають на необхідності навчитися щиро посміхатися виборцю!
 
Чи не єдині з корпусу обраних, хто вміє по-людськи  посміхатись, є, мабуть, Олесь Доній та Микола Княжицький. Ну, най мене шляк трафить, не можу себе заставити повірити в щирість намірів депутатів з посмішкою «а-ля шуфрич енд колісніченко»! Як останній поц заздрю тим, хто може обирати саркозі-обам-блерів. Очі – це дзеркало душі, посмішка – відображення підсвідомості гомо сапієнс.