Ідея людської віри в себе як безперечної чесноти є ключовою для розуміння священних істин релігійного віровчення про найвищу цінність людини. Віра є силою душі, віра робить людину творцем (Симв. 9, 14). І наша віра не була б істинною вірою, якщо б її фундаментом були якісь ілюзії чи обман, а не свята правда, очевидна, безперечна, підтверджена словом Божим: довіряти собі, покладатися на себе – розумно і радісно.
 
Чесність, правдивість, відвертість є вірністю собі, послідовністю та зібраністю у думках, словах і діях.
 
Чесність є вірністю традиції, бо традиція належить людям; погоджуючись із традицією і водночас створюючи власну традицію, засновану на своєму світогляді та добрій волі, людина творить традицію та володіє традицією. Кожна без винятку людська доля є традицією, безцінним уособленням історичної пам’яті та приватним острівцем часу.
 
Честь, тобто, дотримання морального принципу справедливої чесності у думках, словах та діях людини – це квінтесенція душевності, традиція людської вірності собі, що визнається в усіх культурах світу і не може не визнаватися будь-якою розумною людиною, бо честь є сутністю розуму, а безчестя є проявом безумства.
 
Честь є волею Божою, втіленою у душі людини під час творення всесвіту Богом; тому віра в найвищу цінність людини завжди була і завжди буде, бо ця віра є і готова прокинутись в кожній людській душі (Симв. 33).
 
Чесність кожної людини спонукає нас поважати інакомислячих тою мірою, якою вони дотримуються власної честі. Саме чесність підказує нам визнати, що в усіх релігіях та моральних доктринах, включаючи християнство, іслам, іудаїзм, буддизм, індуїзм, синтоїзм, в анімістичних (“язичницьких”) віруваннях наших предків, в атеїстичному світському гуманізмі та інших віровченнях і етичних системах є священні зерна правди, висловлені не нашими, а своїми словами, але істинні та священні, оскільки чесні.
 
Честь несумісна з агресією. Коли ми піддаємося спокусі  заперечення, протиставлення свого чужому, цим втрачаємо честь і сповнюємося гордині, впертої, безумної войовничості. Честь є вічним нагадуванням людині, що одна тільки правда є достойним дороговказом на життєвому шляху. Честь потребує розвитку, бо ніяка правда не є остаточною. Адже люди постійно спілкуються з Богом подумки і отримують дари нової правди у священному Божественному одкровенні.
 
З релігійного бюлетеня "Ідеаліст" № 2 (16)
 

Идея человеческой веры в себя как безусловной добродетели является ключевой для понимания священных истин религиозного вероучения про наивысшую ценность человека. Вера является силой души, вера делает человека творцом (Симв. 9, 14). И наша вера не была бы истинной верой, если бы ее фундаментом были какие-то иллюзии или обман, а не святая правда, очевидная, несомненная, подтвержденная словом Божьим: доверять себе, полагаться на себя – разумно и радостно.
 
Честность, правдивость, откровенность является верностью себе, последовательностью и собранностью в мыслях, словах и действиях.
 
Честность – это верность традиции, так как традиция принадлежит людям; соглашаясь с традицией и одновременно создавая свою традицию, основанную на своем мировоззрении и доброй воле, человек творит традицию и владеет традицией. Каждая без исключения человеческая судьба является традицией, бесценным олицетворением исторической памяти и собственным островком времени.
 
Честь, то есть, соблюдение морального принципа справедливой честности в мыслях, словах та и действиях человека – это квинтэссенция душевности, традиция человеческой верности себе, которая признается во всех культурах мира и не может не признаваться любым разумным человеком, поскольку честь является сущностью разума, а бесчестие является проявлением безумия.
 
Честь представляет собой волю Божью, воплощенную в душе человека при создании вселенной Богом; поэтому вера в наивысшую ценность человека всегда была и всегда будет, ибо эта вера есть и готова проснуться в каждой человеческой душе (Симв. 33).
 
Честность каждого человека побуждает нас уважать инакомыслящих, покуда они придерживаются своей чести. Именно честность подсказывает нам признать, что во всех религиях и моральных доктринах, включая христианство, ислам, иудаизм, буддизм, индуизм, синтоизм, в анимистических (“языческих”) верованиях наших предков, в атеистическом светском гуманизме, в других вероучениях и этических системах есть священные зерна правды, высказанные не нашими, но своими словами, однако истинные и священные, поскольку честные.
 
Честь несовместима с агрессией. Когда мы поддаемся искушению отрицания, противопоставления своего чужому, с этим теряем честь и переполняемся гордыни, упрямой, безумной воинственности. Честь является вечным напоминанием человеку, что одна только правда является достойным указателем на жизненном пути. Честь требует развития, ибо никакая правда не является окончательной. Люди всегда мысленно общаются с Богом и получают дары новой правды в священном Божественном откровении.
 
Из религиозного бюллетеня "Идеалист" № 2 (16)