Оптимізм в сучасному житті? А в чому його шукати? В якому кутку нашої свідомості?
 
Добре, людина вступила до ВУЗ-у. Радість, оптимізм. Закінчила, теж. Далі- Хоп! Немає роботи. Сто вісімдесят претедентів на десять робочих місць. Це офіційно. Влаштуватись медсестрою коштувало $500.  Зараз мабуть більше. А батьки вже навчилися давати хабарі? Дітям гроші в школу на побори та різного роду покращення? За навчання у виші. Заліки, іспити і за просто так, бо треба. Хочеш кандидатську, докторську? Немає проблем. Якщо у тебе є чим платити, себто - купити.
 
Медсестра не вколола ліки? Лікар каже, що потрібно було її зацікавити. Лікар не підійшов до хворого? Значить, у хворого немає грошей.
Хочеш хоч щось від когось добитися у виконавчих органах, купи собі цю можливість грішми. Ще й не факт, що щось зрушиться.
Ти виходиш з дому і у підсвідомості у тебе сидить очікування підлості. Вона десь затаїлася, вона десь поряд. Підступна підлість тебе вистежує із-за кожного рогу, вона нещадна і зла. Вона хоче твоєї крові. Твого здоров"я, твого майбутнього, твого життя. І вона відбере, не сумнівайся. Якщо не заплатиш ціну дозволу існувати. Якщо не відкупишся.
 
Опимізм здобуття  через гроші свого існування. Я купую своє право, ні - дозвіл на існування. На яке? Як воно буде забезпечене державою, чим гарантоване і чи можна буде цьому вірити. До цього будуть підстави, чи ні?
 
Відгукніться, хто придбав за цих двадцять років квартиру. Відгукніться і ті, хто її не зможе придбати ніколи. Яке буде співвідношення можливостей на елементарне прожиття серез навіть цих людей? Без зайвостей, не кажучи про комфорт. Про розкіш не для тут.  
 
Ви маєте оптимізм їздити на власному авто? Скоро ви станете песимістом. Або башляйте. Кругом і за все. Ви будете башляти все більше і більше, а одержувати все менше і неякісніше. Ваше життя не варте й мідяка. Перед законом ви пилюка. Ви їсте, п"єте, дивитесь, слухаєте, відчуваєте і усвідомлюєте ерзац. Воно несправжнє. За вас сміються. Вас мають за дурня. Вас водять по колу на мотузку брехні та обіцянок. До вас так і відносяться, як до дурня. Бо ви і є - дурень.
 
Ви з цим не згодні, ви оптиміст і хочете вирватись із зачарованого кола? Ви дурень. З нього не вибираються. Це матриця. Стан суспільства, правил життя нового східноєвропейського простору. Точніше - українського. Це вже - географія. Це назавжди. І вже історія.
 
Я - оптиміст. Я знаю, що це не надовго. Років на десять. У кращому випадку. В дуже оптимістичному для мене.  Тому я оптиміст.
 
Я не пишу оптимістичних нарисів. Бо я не хочу брехати. Я можу сказати, що завтра будет лучше, чем вчера. Але це не буде правдою. Для пересічного громадянина лучше не буде вже ніколи. Бо українська економіка за його життя вже не встане. Хто б нею тут не піклувався. Вона йому цього життя, на яке він хотів би сподіватися, не забезпечить. Він їй чужий і не потрібний.  Він вже сьогодні їсть пластмасову їжу, а його діти вже завтра не будуть мати води і житла.
 
Суспільне  об"єднання, яке не має ідеї, стрижня, існує доти, доки не скінчаться гроші. А потім воно втрачає сенс існування і  перетворюється на брухт. Який продають, або викидають на смітник історії. Може хтось підбере. А швидкість процесу залежить від обсягу того, що перетворюють і можливостей тих, хто перетворює.
 
І тому я не знаю, ким мені тут бути. Оптимістом, чи песимістом, мій друже...
 
                                                                                                            ***