Окупанти бувають різні.
І це – не обов’язково чоловіки. В окупантському обозі завжди було повно жінок. Адже під час пограбування можна непогано поживитися... А те, що „жінки” самі не катують і не вбивають, так у кожного в обозі свої функції. Проте всі разом вони складають єдиний окупаційний організм.
 
У окупанта є сім`я. І він її, напевне, по-своєму любить. Чому „по-своєму”? Тому що для задоволення потреб своєї сім`ї окупант (як і будь-який окупант у всі віки) без комплексів буде гнобити мирне населення. Адже саме для цього він записався в окупанти - будь-то НКВД чи Партія регіонів.
 
Місцеве населення мусить тупо терпіти окупанта. Якщо тобі недодали зарплату (або не дали її зовсім), якщо у тебе відбирають бізнес, якщо тебе виганяють на вулицю зі своєї квартири – терпіти.
Єдиний реально діючий інструмент їхньої „політики” – страх населення перед терором. Маючи такий універсальний інструмент, можна не перейматися економічними розрахунками. Адже у затероризованого населення можна при необхідності ще раз вивернути кишені і тоді в економіці відразу настає „покращення”.
За спротив окупанти карають. Ти мусиш добровільно віддати окупанту те, що йому сподобалося. Ти мусиш поводитися, як раб. Інакше – покарання; підпал житла, машини, навмисне каліцтво, тюрма або навіть страта – ти не застрахований від будь-якого варіанту.
 
З окупантом можна робити все, що завгодно.
Єдине - окупанта не можна прощати.  
Якщо ти не раб, окупанта не можна прощати.
Тільки рабу байдуже, коли приходять окупанти. Адже у нього просто змінюється хазяїн, а не його принципове становище. Тільки рабу байдуже, коли катують іншу людину. Бо його не мучить той сором, який відчуває при цьому вільна людина.  Бо він не знає, що таке гідність вільної людини, у нього нема почуття хазяїна цієї землі, нема відповідальності. Він – раб.
 
Окупанта можна тільки люто ненавидіти.
От з того самого моменту, як ти усвідомив, що перед тобою – окупант.  
Ти не можеш його не ненавидіти. Це – єдина органічна емоція, яку може викликати до себе окупант. І він мусить постійно загривком відчувати цю ненависть. Він мусить боятися тебе. Як бояться будь-якого хижака, що здатен накинутися і шматувати зубами свого ворога; навіть без шансу на перемогу, але – шматувати...
 
Тим, кого зараз катують окупанти, менш за все потрібне наше „прощення” кату.  
 
І ось коли ти перестаєш миритися з окупантом, а починаєш його лютою і смертельно ненавидіти – от тоді настає його кінець.
 
Тому що єдине, що може загасити справжнє почуття ненависті до окупанта – це знищення об’єкту ненависті.