Кримінальна влада, за своєю сутністю, плодом та наслідками є цілковито антилюдською структурою. Кримінальна влада знищує особу, подружжя, родину, дітей. Звісно, злочинною владою та нею хворими все це вифарбовується в зовсім інші кольори: рабство видається за привілею, пожиттєве рабство за «службу цареві», служба в армії неробів — за службу батьківщині, обов’язкове шкільне виховання — як піклування про дітей, а не перевиховання їх на рабський, протибатьківский лад…
 
Якби сьогоденні реалії відбувалися кількасот років тому, то наші батьки б не називали це все нефаховою політикою, вони це б назвали правильно — убивче рабство і, звісно, стали б заради своїх дітей із цим явищем боротися — скидали б зі своєї шиї ледащих аферистів, які самі понавигадували законів, та, згідно ж з ними і зацарювали.
 
Звісно, дурних рабів можна з легкістю заплутати, назвавши їх «де юре» вільними, вилучивши «раб» з обігу, замінити його, наприклад, словом «громадянин» чи «представник титульної нації» (бо ж для забудькуватого раба нема нічого солодшого ніж велич над кимось).
 
Ще інших дурних рабів, можна взяти за поводирів та за керманичів ще дурніших. Від того деякі стають тихіше, радісними та вже не проти називатися рабами, бо самі тепер мають рабів.
 
А є ще одні раби — вони відмовляються бути рабами. Вони не вірять пустим дурницям і знають справжнє значення висловів, себто що в дійсності політико-бандитське «ми» — це «гетто для рабів, велика резервація», що «наповнення бюджету» — це «наповнення кишень бандитської вертикалі», що «міліція захищає нарід» — це «несамостійні дурні-діти захищають рабовласників від знедолених батьків-рабів», що «служба безпеки» — це «служба знищення осіб, що не хочуть бути рабами», що «податки» — це «перша ознака рабства», що «національна єдність» — це «стадне підкорення правлячій кривавій банді», що «расова перевага» — це «роз’єднання одних рабів з іншими» (аби не змовилися заради свободи), що «політична єдність» — це «розділяй та володарюй», що «кримінальна влада про нас піклується» — це «раб повинен бути продуктивним та не вмирати, поки має трудовий ресурс, але бажано, щоби помирав до пенсії»… А рабська пенсія рабам для того, аби їхні діти мали менше відволікатися від рабства, рабства, рабства, рабства…
 
Очевидно, аби у великому гетто було тихо, раби мають радіти цьому гетто.
 
Це на крові збудоване гетто-«держава» має проникнути цілковито в найглибші закутки сумління раба, стати йому рідним.
 
Хочеш одружитися — тільки через дозвіл сатрапа, хочеш померти — тільки через дозвіл сатрапа, хочеш потрапити в іншу частину земної кулі — тільки через дозвіл сатрапа, хочеш заробляти власною працею стільки скільки заробиш — ділися з бандитською вертикаллю, хочеш бути вільним — тебе загризуть інші раби, хочеш сказати, що можна жити інакше — тебе засміють раби, а потім таки знову загризуть…
 
Хочеш дізнатися і говорити правду про банду? А це вже трактується як антидержавний злочин, сучасний термін — тероризм, сепаратизм, шизофренія, вільнодумство та інше...
 
Раби повинні думати, що всі інші моделі життя — неможливі, нерозумні і не для них. Раби мають вірити, що армія, керована бандитами, — захищає від ворога; що податки — це хліб «бюджетників», а не мізерні крихти для підкорених; що «свобода слова» якось пов’язана зі свободою думки…
 
І, найголовніше, раб має бути радий тому, що він раб.
 
Раб не повинен брати в руки зброю.
 
Раб має вірити в байки, які йому розказує банда.
 
Раб повинен своїх дітей вирощувати як дитину гетто-«держави», а не власну.
 
Раб повинен бути споживачем, постійним, безмежним, ненаситним.
 
Раб повинен любити своє гетто, і не бажати втекти до іншого гетто.
 
Раб має бути схожим на інших рабів.
 
Якщо якийсь раб не схожий на інших рабів, це має дратувати цих інших рабів.
 
Раб повинен присягати на вірність гетто та верховному бандитові.
 
Рабу має бути доступною лише «медична» допомога гетто.
 
В’язниці мають бути такими, аби раб знав, куди потрапить у випадку, якщо захоче бути вільним.
 
Кати мають бути такими, аби розумний раб, що хоче бути вільним, не міг знайти з катами жодної точки інтелектуального дотику.
 
Якщо хтось добре гне спину на бандитське гетто, його перед усіма рабами варто нагороджувати… Це дуже позитивно впливає на продуктивність праці рабів. Такий собі цікавий винахід: нагороджуєш одного раба цяцькою, а інші, заздрячи, починають батрачити ще більше, аби також її одержати… Звісно, цю процедуру нагороджування цяцьками варто тримати та підтримувати в певних межах.
 
Будь-який спротив раба проти рабовласників має розцінюватися рабами як поведінка, що шкодить цілісності та спокою гетто.
 
Будь-які заклики до спротиву мають бути розцінені рабами як такі, що будуть наказані авторами та керманичами гетто.
 
А ще краще, якщо інші раби здадуть отого «розумника» заради цяцьок-«нагород».
 
А для банди, взагалі, буде просто ідеально, якщо так триватиме кілька поколінь… Тоді раби-споживачі взагалі забудуть, що вони раби, що існує якась там свобода, що існує життя, діти, родина, людина…
 
Вони лише працюватимуть і споживатимуть, працюватимуть і споживатимуть, працюватимуть і споживатимуть…
 
А будь-які заклики до справжньої свободи та правди вже ніколи і не залунають…
 
І люди забудуть, що нема зброї іншої ніж правда, а влади, кращої ніж розум.