Кухарка має вміти керувати державою, слюсар стає міністром, кримінальник - правоохоронцем , політиками-всі – такі наші реальності і все завдяки нашим надздібним людям, навчати яких – одне задоволення.
Наша дійсність така, що особливо привабливим є навчання на вищий керівний склад від дрібного підприємства до першої особи в державі. «Неграмотний , але керувати вміє» - загальна характеристика переважної частини нашої української інтернаціональної еліти. Вони смілива, відважна і мужньо кидається на керівні посади як Матросов на амбразуру. У них нема сумнівів щодо своїх талантів. І хоча серед них нема лауреатів хоча б шнобелівської премії, зате процент мільйонерів зашкалює.Здобуті ці мільйони не розумом- не може бути інструментом те, чого нема.
-Навчиться, - промовив господар фірми, призначаючи свого новоспеченого зятя директором досить успішного підприємства і надавши йому разом з дочкою достатньо економічної свободи.
Молодята терміново замінили весь керівний склад фірми. А оскільки родичі молодої були громадянами іншої держави, то особливо наближеними стали брати і сестри директора. Рідних не хватило і в хід пішли представники другого , третього і т.д. колін. Всі вони мали відповідну освіту в обсязі ліцею, як тепер голосно називається колишнє ПТУ, і почали успішно керувати держ.., тьху , фірмою.
Молодь до роботи взялася і вирішила паралельно зайнятися новими видами діяльності, в яких би капітал швидше обертався. Терміново було взято в оренду приміщення під магазин, так же терміново проведено ремонт і придбано елітний товар виробництва КНР , на який встановлено цілком помірні європейські ціни. Для прискорення процесу оформився кредит в рідних українських банках на умовах , які істотно відрізняються від умов МВФ.
Рекламна кампанія проведена на належному рівні, але торгівля не пішла. А тут ще підійшов час розрахунків по кредиту.
-В людей нема грошей, - глибокодумно промовив директорз приводу великих залишків товару і встановив для робітників основного виробництва мінімальні зарплати.
Прояви невдоволення подавлялися в зародку фразою: «Біля воріт повно бажаючих. З вулиці наберем». Заяви на звільнення працівникам підписувалися з легкістю, достойною пера  В.Шкляра. Вакансії заповнялися частково. Виявилось, що багато потенціальних працівників з вулиці зовсім такими не були і потребували від фірми лише відмітки про неможливість працевлаштування, щоб мати підставу і далі рахуватися безробітними, займаючись більш престижною роботою.Ті, що згоджувались працювати, мали про роботу як процес досить – таки віддалене поняття і віддавали перевагу погодинній системі оплати, яка би включала і перекури.
В подальшому я вимушено скорочую свою оповідь , оскільки її тривалість може перевищити тривалість  існування фірми під керівництвом молодого перспективного директора. Догадливий читач вже спрогнозував завершення. Так, директор звільнився останнім з найманих працівників(родичі втекли раніше), втративши одночасно і статус зятя, але залишивши за собою досвід роботи на посаді директора. Зараз цей видний, статний, зростом 190см чоловік займається мотокросом(!!!) і має на меті знову зв’язати своє життя з довірливою молодою особою з сім’ї  достатку вище середнього.
Попередньому його тестю залишилася дочка, внучка і фірма, за яку прийшлося сплатити суму , яка практично рівна її вартості.
Тепер , шановний читачу, попробуйте уявити в ролі господаря народ України, фірмою саму державу, а інше співпаде з точністю до мотокросмена. От лише банкротство стає дефолтом і навряд чи нам дістанеться таке щастя, як внучка. А директор України вже точно не зможе засватати чергову жертву.