Здоров, Хведоровичу! Це знову я.
 
   Що там за шум, а дракі нєту? Ну хочеш ти Соркіна головою Нацбанку зробити? Так це нормально, я тобі гаварю! Ти ото не слухай нікого. Он Арбузік теж спочатку не теєчки, а потім підлеглі написали слова, що вивчити треба, вигавкався трохи- і в дамки! Наче усе життя Нацбанком керував. Ну, звичайно, не прохвесор економіки, нє, прохвесор у нас ти єдиний, але теж нормальок. І цей твій Соркін покерує не гірше. Тут главно що? Ну, розумні слова вивчити: на те там у Нацбанку вчені ботаніки є. Ну й валюту продавати, щоб гривня стояла як скеля непохитна.
 
  І є, Хведоровичу, прецедент, є. Прецедент, друже, це те, що вже було, запам’ятай, десь скажеш. Так от: подивись ти на Бібіпку. Із червоним прапором бігав, крім "партія- наш рулєвой!" нічого не знав, бо й не треба було. А як совєцька влада захиталася, да як ще партєйні грошенята до рук втрапили, так он який спеціаліст із нього вийшов! Дебет із кредитом зведе й оком не мигне! І розумний став, аж страшно...
 
   Я, власне, чого хочу? А допомогти, хочу, щоб тобі хоч трохи легше керувалося. А то, знаю, ночей не спиш, усе про державу думаєш. Так от, я це чого: був колись такий цар, Петро перший. Ага, це той, що вікно у Європу рубав, сокирою. Ти, значицця, по його стопах ідеш, теж це можеш десь видати, слухатимуть. Так от, оцей Петро придумав такий Табель про ранги. Від першого аж до сімнадцятого класу. Перший клас, ну це, як наш Янич, а сімнадцятий- десь як літьоха- ДАІшник, що на дорозі мерзне.
 
   Я рекомендую тобі, Хведоровичу, теж таку саму штуку утнути. Таку, да тільки трішечки не таку. Бо що було головним для того ж Петра? Щоб від людини була віддача, во! А тобі ж, крім віддачі, ще й про сім’ю потурбуватися треба, я ж знаю! Так що напиши десь отак: скажімо, перший клас- син, батько, ну, хай вже, якась племінниця. А сімнадцятий- сусід через дорогу троюрідного брата шкільного товариша, щось так. Специфіку можна підкоректувати. І тоді всьо буде джаз!
 
   Тільки так, Хведоровичу! Тільки родичам, та ще тим, хто до них прирівнений. Бо держава твоя? Твоя, гадом буду. Значить, усе, що в ній- твоє. А чого б ти комусь оце роздавав? Скажи їм усім: а ніхєра, пацани, в прольоті! А наш конституційний суд підтвердить, що ти, Хведоровичу, як завжди правий. Так і напишуть у вердикті:"Як ми самі не додумалися!!!"
 
   Давай, Вітьок! Головне, будь строг, но справєдлів! І кумам дуже не довіряй, як другана прошу: подивись, як твого папірєдніка рідні куми бортонули. І дивитися в його сторону не хочуть, і на одному гектарі з ним вмощуватися не збираються.
 
   А знаєш, що? Я усе розумію. Ясно, що твоя нєрвная система розхитана: дві несудимості одні чого варті! А проффесорство, абетку кожен день повторювати... Та ще Києвом їздити, а там мало що... Але, брате, але! Ето ми проходілі! Ну, якщо історію гарненько так почитати, не лише картинки пороздивлятися, та тітці якій-небудь там у підручнику вуса намалювати, а так, по-справжньому, то стає ясно: усіх, усіх, запам’ятай, брателло, гарних царів (ти ж гарний? І в царі хочеш?), королів та падишахів усяких, продавала рідня вкупі із друзями. Думаю, не мине й тебе чаша сія. Не дай Боже, що... Другого Христа із тебе не вийде. І не мрій, що хтось із оцих, кому ти зараз так щедро шматки країни нарізаєш, тебе не продасть, як смажений півень у дупу клюне.
 
   Важко бути президентом. Воно тобі треба?