А знаєте, чим "Дурдом" приваблює? Зручністю. Хочу - пишу, хочу - втічу. А ще  зручно те, що добре влаштований, наглядно все і просто. Ну, тут дифирамб вже сам напрошується, ви як собі хочете, а Романа Шрайка як тут не згадати. І не  подякувати. Ні, не тільки за те, що зручний сайт створив, а й за його невтручання. От є він, а ніби й немає його. І не довбе нічим нікого ніколи, а розрулює всі проблеми спокійно і тихо. І це добре. Це потрібно теж вміти. З людьми ж приходиться працювати. А у кожного своє. Бачення, тобто, настрій та налаштованість. А комусь кума, може, в цей день відмовила в чомусь, га? Не обійняла, та не поцілувала, як завжди, перед святами. А когось, може, собака налякала. Отож то. Ну, це таке, життєве. Від цього ніхто не застрахований.
 
А от, чому все-таки покидають люди сайт, от тут цікавіть є. І дивіться, не с!амі погані люди. А навіть хороші. Ті, що вміють і думати і думки ті на загал виносити. І цікавими вони часто бувають, думки ті. А тікають. Чув я, що вже навіть список відказників хтось забухгалтерував. Облік веде. Та не просто так, для себе веде, щоб десь, в куточку тихому радіти, а теж на загал виносить. Дивіться, мовляв, скільки повтікало, а позаду он ще черга стоїть. То що тут про це думати потрібно? А, мабуть, те, що коли й далі так піде, то є таке сподівання в когось, що тільки він тут залишиться. Той, що веде. І як ви думаєте, куди приведе? Ні, не сам особисто, а з друзями, такими ж, як сам. Бо думати ж однаково будуть. А інакодумців тут не потрібно. Вони тільки між ногами плутаються. Державу заважають повертати. Не назад, а вбік. У східний, ясно дєло, в який же ще. Там ще зірки на баштах горять і двоголовий та двоязикий герб теліпає тими язиками довгими. Цікаво, може другий українською недайбо говорить, чи ні, як ви думаєте? Ні, мабуть, не говорить. Другий гімн СССР співає зранку. А увечорі - перший. Чи навпаки, то не важливо.
 
А що ж ті, що вже в особистій опозиції, котрі пішли та покинули? А вони думать, що коли так склалося, що їх всіляко звідси виштовхують, то тоді і сенсу тут бути немає. Бо що поробиш, коли комусь та їхня присутність кісткою поперек горла стоїть та ненависть із себе вичавлює. Вона, та ненависть не проста, вона і виражена зовсім не явно, вона схована далеко в глибині душі і виливається отрутою потихеньку, краплинами,  але точить цілеспрямовано, поки не здохнеш. А потім ніхто й не згадає. Був і нема. То туди й дорога, дехто скаже. От, весело буде. Погано. Дуже погано те, що не цінимо ми нас самих. Не подаємо рук, не тримаємось ними одне за одного. Не боремось за товариша, котрий поряд нас. Хтось зник, то й що... А куди зник, чого зник, те нікого не цікавить. Як будемо далі жити, народ?
 
Завтра ж і ти, що читаєш зараз цю туфту мою, теж зникнеш, чи ні? Чи тебе обійде? Те, що вже на голові в усіх нормальних ще поки людей, яким кожного дня доводиться жити в цьому бедламі. То щоб довго не розмазувати тему цю, давайте, шановні, всі хто звідси накивав, повертайтеся знову сюди. Це не буде ваше нове пришестя в ту ж саму річку, а буде оновлення вашого розуміння та ставлення до того, що потрібно триматися купи і разом діяти в певному напрямку, тому, який необхідний всім нам. Це головне. Бо порізно ми з вами нікому і "на той" не потрібні. Хребти переламають і не зглянемось коли. І знайте, що ваше надування некоструктивне. Надуватися будемо в іншому місці. А тут нам потрібно об"єднуватись і триматися за руки.
 
Це не індивідуальний, кожного із нас вибір, хочу-не-хочу, а потреба, громадянський обов"язок, кожного із нас. Необхідність цього, якщо ми хочемо вижити, якщо хочемо щось змінити, а не втративши свою честь, опуститися до стану худоби, яку завжди знайдуться ті, що поведуть на забій.  Думаю, висловився я зрозуміло і ясно. То тепер буду особисто чекати, як ви відреагуєте. Як скоро. А те, що відреагуєте правильно, в тому сумніву в мене немає.
 
А я, тим часом, теж список буду дивитися. Той, що в "Правилах". Не змушуйте мене кожному із вас особисто листи з укліном писати, думаю, ви й самі розумієте все. Щоб потім не казали собі в подушку, що маєте громадянську позицію, а щоб совість чистою була. Щоб перед іншими людьми не соромно потім було. І перед майбутнім. Ми ще щось захімічимо всі разом. Все ще попереду і я сподіваюся на вас. Сьогодні! І завжди!
 
                                                                                               ***