Спочатку було слово...І слово було від Мрачного. Сказано- йдіть усі в жопу. Не повірили..не послухали....
      Перед Новим Роком зважився у столицю поїхати, головну Йолку країни побачити. Як вирішив- так і зробив.
      Чув про ті Хундаї усіляке, але думав- брешуть ЗМІ, лякають нас, донбасян. Доїхав до вокзалу, вийшов на перон, написано Донецьк- Київ, тобто Хундаяка повинен бути.
      Обдивився навкруги- міліціянтів нема.  Запалив цигарку, затягнувся....раптом бачу- біжать у хвормі. Я не розгубився, запитую: "То коли ж похюндачимо?" На бігу відповідають- "Сейчас  выясним!".
      Отакої! Враз! І табло  згасло, ну те що "Донецьк-Київ", потяг номер такий. І тут я згадав Мрачного, щось він таке розповідав.            Командую своїм (окрім жінки ще  дві знайомих до Миргороду відпочивати їхали)-у приміщення!.
     Доперли сумки, відхекалися( Колесников постарався, щоб перон довгий був.) А у вокзалі нас, як шпрот у банці..чекаємо.. Тьотка по рупору каже: ті, хто хтіли на Хундай, біжіть на другу колію, там інший потяг, але, начебто, в Київ.
     На другу колію-через ескалатор , але ж у нас метро тільки для шахтарів, той ескалатор хіба що у кіно бачили...Але так живенько позаплигували.. Я з двома Бігсумками(що дружина туди напхала, не розумію досі).  Переді мною чоловік стандарт- 70 кг,трохи вище- жіночка кг трохи більше за 130. Втомилася вона, обперлася стегнами об стіночку, ноги поїхали вище, а жіночка на того чолов"ягу, що переді мною, він з нею на мене..я з ними на тих, хто за мною....Жах! Всі волають:"Кнопку нажмите!". А знизу відповідають:-" Не работает!" Отак наверх і доїхали, ногами вперед.
    Допхалися до другої колії, а там звичайний потяг, тільки вагони різнобарвні. Завантажили нас у купе по шість голів, але я ж розумний- дорахував до 4-х, та й зачинив купе. Хтось стукав, але у нас було.
    Вийшов у тамбур перекурити:
лежить камінюка двері підпирати. Далі:
.
    Люди ходять, а там електричний струм.
    Із запізненням всього на пару-трійку годин серед ночі доїхали, хай Борі відгукнеться, що про нього пасажири патякали(він не виживе).
    Але ж ми, донбасяни, розуміємо, що покращення наступить "папізже", чому ті ланецькі варнякають, не второпаю.
    Новий Рік зустріли, трохи потім відпочили. І 1 січня о 18-00 був зі своєю родиною біля пам"ятника Т. Шевченко. Лунали українські пісні, зустрічалися побратими.
    Чув і таке: хто, якщо не ми. І була хода зі смолоскипами. Скандували: "Бандера прийде-порядок наведе!, Україна-понад усе!, ОУН,УПА-державне визнання!, Слава Україні- Героям слава!, Слава нації-смерть ворогам!, Регіонам-нари!, Хама-геть!, Зека-геть!" Коли проходили повз  прапори "Батьківщини",
скандували- Свободу політв"язням!.
 
Кияни та гості міста дивилися на патріотів, як на казкових героїв. Але це було насправді.
 
  
  Слава Україні! А режим-дохюндачиться.