Натрапивши на інтерв’ю відомого політика, сподіваєшся побачити якщо не програму дій, то бодай інформацію про наміри. Саме на це я й сподівався, читаючи інтерв’ю Тараса Стецьківа "Газеті по-українськи". Хоча сама назва матеріалу "Соціальна напруга у 2013 році буде збільшуватися, та чи вибухне – буде видно" викликала певну настороженість. Тобто, "либо дождик – либо снег, либо будет – либо нет". Якби це був політолог-початківець, такий "прогноз" цілком припустимий, десь так на "трієчку". Але ж тут досвідчений політик, польовий командир Майдану.
 
Чим же поділився з нами Тарас Степанович, які тенденції в суспільстві він виявив?
 
По-перше, нарешті ми достеменно дізнались, що у 2012 році українське суспільство так і не змінилось, залишилось інертним, пасивним.
 
"Парламентські вибори це чітко засвідчили. Вони показали, що суспільство перебуває в досить застиглому стані. Тобто, посилення внутрішньої температури ненависті до влади –  це відбулося. Та про певну якісну зміну суспільства, яка б стала передумовою якихось справжніх позитивних змін в країні за 2012 рік не доводиться говорити".
 
Якщо перекласти з політичного сленгу на звичайну мову, уникаючи таких метафор, як "внутрішня температура ненависті" (цікаво, яким приладом вимірюється ця "внутрішня температура" і чим вона відрізняється від зовнішньої?), виходить така картина.
 
Переважна більшість суспільства не сприймає чинну владу, значна його частина цю владу ненавидить. При цьому не спостерігається масових протестних акцій та інших проявів громадянської непокори.
 
Можна лише щиро подякувати пану Стецьківу за те, що він розкрив нам очі. А то ми, посполиті, цього не знали і вважали, що суспільство просто таки вирує у боротьбі зі злочинним режимом.
 
По-друге, тепер ми чітко усвідомлюємо, що у 2013 році збільшуватиметься соціальна напруга, яка може призвести до загальнонаціонального вибуху. А може й не призвести. Ось такий "точний" прогноз політичної погоди.
 
"Імовірність соціальних потрясінь збільшується і у будь-який момент соціальна напруга в Україні може вибухнути. Бо будь-яка більш-менш тривала невиплата заробітної плати, чи соціальна проблема, яку не вдасться вирішити, може виробити таку ланцюгову реакцію, яка може розпочатися з будь-кого – з чорнобильців, наприклад, а потім перетворитися у загальнонаціональний соціальний протест".
"Така небезпека є. Я не кажу, що так і буде, я кажу, що в 2013 році така небезпека є значно серйознішою, ніж це було в минулому році".
 
І знову ж таки, щоб дійти таких глибоких висновків, не треба бути ні досвідченим політиком, ні навіть середньої руки політологом. Це очевидно для будь-якої людини, інтереси якої хоч трішечки виходять за межі родинного чи професійного кола. Для польового ж командира Майдану констатації таких очевидних фактів, погодьтесь, замало. Не той калібр.
 
Можна було б зрозуміти, якби це була прелюдія, аналіз ситуації що склалась. Якби наслідком цього аналізу була інформація про наміри політика або рекомендації стосовно способів виправлення ситуації. На жаль, цього у згаданому інтерв’ю ми не побачили. Чи то Олеся Дубовик не зуміла "розкрутити" політика, чи то Тарас Степанович не має що сказати з цього приводу.
 
Можливо, не варто було б приділяти так багато уваги висловлюванням окремого політика. Тим більше що він вже не нардеп, отже його можливості суттєво обмежені. Та біда в тім, що усі політики дотримуються приблизно тієї ж фразеології. Включно з тими, які обтяжені депутатськими мандатами чи ключовими партійними посадами. Тобто, знаходяться "при дєлах".
 
Усі вони ремствують на незрілість громадянського суспільства, на пасивність та байдужість громадян. Дехто, як, приміром, Анатолій Гриценко, немов підліток, якому не дісталась омріяна іграшка, навіть ображається на несвідоме населення: "Нехай населення наїсться наслідками свого вибору сповна".
 
Отак, не народ, а саме населення. І ніхто чомусь не задумається над простим питанням. Чому народ, якому у 2004-му аплодував весь світ, протягом восьми років перетворився на "несвідоме населення"? Хто той зловмисник, який зумів так спритно влаштувати цю "деградацію"? Гадаю, деяким політикам було б не зайвим сісти перед дзеркалом та уважно придивитися до свого візаві. Може там і побачать відповідь.
 
Не бракує також і політичних прогнозів на 2013 рік, та навіть довгострокових – на 2015-й, щоправда, на кшталт вже згаданих про дощик та сніг. Немає лише одного – осмисленої, зрозумілої суспільству програми дій, та навіть не програми, а бодай якогось визначеного дороговказу. Відтак, замість послідовної цілеспрямованої роботи з масами малозрозуміла метушня.
 
Видається, що політики розраховують на спонтанний соціальний вибух, який вони вчасно очолять. Народ сам по собі дозріє, масово вийде на вулиці, а там на сцені з’явиться натовп вождів, які поведуть його у світле майбутнє (чи минуле?). От тільки одна заковичка. Якщо народ сам по собі дозріє та ще й самоорганізується, то він же й висуне нових лідерів. А нинішні претенденти ризикують залишитися чужими на цьому "святі життя".
 
Відтак питання: коли нарешті політики самі дозріють до того, щоб запропонувати недозрілому суспільству конкретну, реальну програму дій?