Схоже в цьому році передноворічний гембель, дещо перевершив цей же період минулого року. Тоді звичайно був паскудний настрій, але жевріла надія на зміни після виборів в Новому 2012 році. Сьогодні цей рік вже зовсім старий й відходить.
Вибори відшуміли. А от градусу протистояння регіональній пошесті, за виключенням декількох «гарячих» точок, для того, щоб надихнути громадян до масштабних дій, нажаль так і не вистачило. Наче й конституційну більшість опозиція в парламенті ПР не віддала, але й звичайну більшість, через змішану виборчу систему не отримала.
Бо в момент коли треба було приймати доленосні рішення, кожна з сторін одна одній не повірила. Обранці, вже відчуваючи депутатські крісла під дупами, не зважились ними ризикувати, бо не повірили в те що їх підтримають люди. А люди, просто не відчуваючи здатності та прагнення обранців до рішучих дій, вирішили що поки підтримувати нікого, бо буйних серед них нема. Відбувають.
Отак й заблукали в пошуках довіри. Та власне чи могло бути інакше, коли видатки на організацію Майдану 2004 року, були в подальшому незрівнянно перебільшені видатками регіоналів на те, щоб оту довіру проміж людей спаплюжити.
Але питання не тільки в довірі.
Питання й в чесності. Чесності перед самими собою. Бо часті запеклі «розборки», що останнім часом спалахують на сайті щодо питань мови, міжнаціональних відносин тощо, дуже сильно нагадують сцену з фільму «Нічні забави», коли нікчема чоловік, скорше ладен кинутись з кулаками на гостя (Євстигнєєв), роблячи вигляд, що повірив в вигадану останнім романтичну історію, якою той намагається врятувати ситуацію, ніж зацідити в пику реальному коханцю (Гафт) своєї жінки, бо те хамидло бачте … його начальник.
Звичайно можна послатись на депресію, при вигляді «Сім’ї» т.з. гаранта, що розсілась на всіх грошових потоках в країні, але чому це власне має позбавляти здорового глузду? Зрозуміло що набагато простіше, а головне безпечніше вимістити гидотний настрій на ближньому, замість того щоб зацідити в рило синюшним винуватцям цього свята їх життя і нашої халепи. Особливо зважаючи що за ними силовики, прокуратура, суди.
Але хіба стане від того легше, вже не кажучи щоб змінити життя на краще нам, та як казав Жванецькій … «таким же, кто греется возле бочки под этот рассказ?». Навряд.
Досвід виборів 2012 вочевидь засвідчив, що на території окупованій ОЗУ демократичні принципи не працюють. Результат все одно підправлять, навіть на стадії його оголошення.
Відповідно ПРоблема, може бути вирішена виключно шляхом приходу диктатури основного джерела влади в країні … народу. Йому тільки треба на це зважитись, бо теорія окремої мушлі в якій можна пересидіти, дочекавшись світлих часів, не працює, особливо коли всі мушлі перемішуються в одному казані з водою, під яким «проффесіонали» вже розпалили багаття.
В такій ситуації питання власне буде вже навіть не в довірі до опозиції, бо якщо дійде до того що мільйонам увірветься терпець і вони почнуть втовкмачувати «владі», як вони вважають за необхідне обладнати свою країну, то опозиція буде відрізнятись від влади … можливо тільки відсутністю ризику сильного травматизму.
Однак це все поки нажаль не визначена часом вірогідність, а невелику передноворічну приємність українцям таки зробив посол США в Україні Джон Теффт, котрий у своєму інтерв’ю «УП» з притаманною дипломату витонченістю товк неголену прокурорську пику Кузьміна об тейбл.
Ну дійсно кумедно, коли якомусь неголеному «пацану», котрий на свій розсуд вирішив використати судову систему США та провадити на їх території самовільні слідчі дії, позбавленому багаторазової п’ятирічної візи, пояснюють … ну права претендувати на отримання чергової візи вас звичайно ніхто не позбавив, а от що ви в решті решт «отримаєте» … то вже зовсім інше.
Але набагато важливіше, що виразно прозвучало … в окремих кримінальних переслідуваннях в Україні вбачається не тільки політичні мотиви але й чітко висловлені сумніви в справедливості та незалежності судового процесу в цих справах. А це вже не розмиті пасажі про вибірковість «правосуддя». Та й суб’єктом санкцій американська сторона розглядає абсолютно не Україну як державу, а вельми конкретних її «достойників».
Але то таке, зовнішнє сприяння, і коли вже загальний «кінець світу» прошелестів десь мимо, то струснути та забезпечити його прихід «канкрєтному сінюшному болоту», здатні тільки ми самі (якщо не перегриземось) … то ж довіри нам й чесності у взаєминах та успіхів в прагненнях!
Щасти в Новому році, й не тільки!
«Cтрусніть,
Підбадьорте своє щастя!
Розбудіть його!
Розбудіть щастя,
Давайте, всі разом!
Прийшла різдвяна пора!»
