Він сам, в усьому замку тихо,
Господаря портрет є на стіні
Ось «Мурку» він тихенько промугикав.
Кого ж цей хлоп нагадує мені?
 
У рамці, у красі пахан державний
Він в макіяжі , вибритий , гладкий
Дорогу життєву пройшов на славу
Оцей завгар середньої руки.
 
Ось втомлено мужик примружив очі,
Проплив сьогодні кілометрів з два,
І гольф ганяв аж до самої ночі,
А потім з Ганькою учив якісь слова.
 
Він розумом не вийшов- в чім проблема
Кому потрібен нині атавізм,
Він пролетар, життя його – богема,
І має він здоровий організм.
 
А голова- це інструмент великий
Він не дарма її життя носив-
Вона десяткам розбивала пики,
У сотень кровоточили носи
 
По головах чужих ходив немало,
Сидіти випало та інших підсадить,
Учитись часу все не вистачало,
Отож прийшлось дипломів прикупить.
 
Він сім’янин, сім’я його нівроку:
Синів включає, друзів та сватів,
Ще й депутатів різних круг широкий
І сотні гладко стрижених братків.
 
Він на вершині втриматися хоче,
Упасти вниз- це значить знову сість
І він для того в трон заскочив,
Щоб ствердить: Я господар, а не гість
 
Та все тече і наступають зміни,
Життя потроху котиться згори,
Під замком час уже рахують міни:
Вони чекають слушної пори