Звичайно, не оминув своєю увагою Микола Гумільов і різноманітність української природи, мальовничність кожного куточку
нашого рідного краю.
 
Містична велич Карпат  і грізна цитадельність Донбасу, невгамовна шир розмаху степу Дикого Поля та лагідно-цнотлива течія Десни, витонченість пагорбів Поділля із мандруючими по них духами друїдів та скіфськи кургани Херсонщини, які набули за віки рис архітектурного стилю "романтична руїна", джунглі дунайських плавнів і гладенька неосяжність Кременчузького Водосховища оспівуються Миколою Гумільовим із захватом першопрохідника і шанобливістю сина до матері.
 
Невластивий текст:
 
Люблю я чудный горный вид,
Остроконечные вершины,
Где каждый лишний шаг грозит
Несвоевременной кончиной.
 
Люблю над пропастью глухой
Простором дали любоваться
Или неверною тропой
Все выше, выше подниматься.
 
В горах мне люб и божий свет,
Но люб и смерти миг единый!
Не заманить меня вам, нет,
В пустые, скучные долины.
 

Властивий текст:
 
Люблю Карпат я таємничість,
Енергію легенд далеких.
І місяць, наче вогник свічки,
Гойдається поверх смереки.
 
Туман, що з синіх гір сповзає,
Рядном вкриває землю зрання.
Немов маріонеток зграя,
Всі по коліна у тумані.
 
В Карпатах справжнє - як несправжнє.
В солодкій все пливе омані.
Тут свята, як спектаклі майже.
Кохання - наче у романі.