Саме так я зрозумів ствердну відповідь власника цього сайту на моє запитання, чи дійсно він вважає, що правило, за яким інтернетівський загал може бачити лише статті з рейтингом вище 40, сприяє популярності сайту.
 
Може воно й справді так. Зрештою, хто я такий, звичайний український хлопець, щоб вчити Шрайка як справу робити. Колись, знаєте, на початку зародження телебачення  товари рекламували красуні і красені. Потім рекламісти схаменулися і зрозуміли, що шкоди від заздрощів їхнім продажам значно більше, ніж користі від романтизму. (Зараз подумалося, ну й дурепа та Юля, не могла хоч місяць кухвайку поносити. Була б тепер президентом). Я до того, що сайт же ж треба теж продавати.
 
Але й не тільки це. Колись у листі до українського письменника Чехова хтось висловив подив: як це, мовляв, в наш час найвищого розквіту вітчизняної та й світової літератури така муйня як романи такого-то можуть користуватися таким попитом. Чехов відповів, що для гувернанток та телеграфістів найкраще – то не їстівне. Ну як для кішки огірки. Ми ж розмовляли про популярність, чи не так? Ну то гувернанток і телеграфістів як тоді, так і зараз – більшість. Тому якщо треба зварити їдло для більшості, то треба лише тій більшості на сайті дозволити відбирати те, що їм самим більше подобається і не викликає заздрощів. Дуже зручна автоматична система.
 
Особисто мені майже ніколи не трапляються тут цікаві статті, які набирали більше 40. А хто їх бачить – ті, що не набрали? Тільки ті п’ятдесят дурників, які ті відмітки й виставляють. Чи не забагато честі писати лише для них? (Це велика таємниця, але вам скажу: в мене були статті, на які приходило по півсотні нових читачів кожен день, і то роками. Можу додати, що для справжнього автора різниця майже не відчутна, чи один читач, чи сто – але то таке… Забувати про кількість то вже була б неповага до самого себе).
 
Ще одна дивна річ. Мені здається, що більшість авторів тут цього навіть не усвідомлюють. Вони заходять на сайт (звичайно, вже автоматично зареєстровані), бачать свої цікаві статті, і не розуміють, що їх бачать тільки вони самі. Бо бачити – то вірити.
 
Оце і є справжній дурдом, а не те, що здається, дивлячись на намальованих пацієнтів. Цей сайт – це дурдом для авторів. Які балакають між собою, вибудовують якісь стосунки, якусь кар’єру заввідділень роблять, прагнуть пробитися у Бюлетень, і для багатьох, так виглядає, то вже цілий світ, що займає досить велику частку їхнього реального життя. І не розуміють, що все це, і навіть це – за досить реальними мурами віртуального дурдому. Ну хіба не знущання?
 
Зараз будуть казати «Не подобається – то йди». Хлопці та дівчата, якщо вже ви додумалися до такого, то я, якось, теж… той.
 
Ну й на останок. Знаєте, ні хвилини не сумнівався, що після перемоги банди Януковича свобода слова у вигляді Шустера буде цвісти й пахнути. Ще й на Перший Національний переїхали. То може й цей дурдом, саме такий, тупуватий, теж на щось потрібен, га?