Неділя… Мля…
 
   По – донбасюрські – воскрєсєня…
 
   От не люблю я оті воскрєсєня. Занудна вона якась пора року, ота воскрєсєня…
 
    От коли воскрєсєня випада на п’ятницю – 13-те, то таки да, якась хрень обов’язково станеться. А сьогодні шо? Шістнадцяте. Ну шо може статися 16 грудня…
 
    Хоча є в мене занятія. Вичитав на сайті  vbui _pidorasa.com.ua
рецепт:
 
    Пів стакана солі, 0,2 грама гірчиці, дві краплі олії, ложка оцету, трохи жиру полярного крокодила та літрова банка цианіду. Вбиває любого рига на місці і наповал… То ість насавсєм…
 
    Все зібрав, приготував корито, черпалку, мішалку… А солі нема…
 
   Порився у шкапчику, пошурунів під диваном, заглянув за шихфанєр… Нема солі… Мальошка у 700 грамів є, а солі нема…
 
   А план вже визрів у деталях. А без солі ніяк…
 
   Ну, сіль, як і сірники, можна позичити у сусідів. Нічого тут такого нема. То сто гривень не модно канючити, а сіль, то таке…
 
   Ну так от, дай думаю зганяю до сусідки, через дорогу, ну знаєте, тут недалеко…
 
   Начепив кашкета, кедікі зашнуркував…
 
   Прибіг, а там ТАКЕ!!!!!
 
   Дим ідьоть коромислом. Усьо шквариться, кипить, шкварчить та булькає…
 
   На балконі на вертелі смажиться кабанчик. Кабанчик примотаний до вертела люмінівим дротом, бо вже два рази тікав…
 
   Біля під’їзду здоровенний дядько рубає голови курям, по три курки одним махом. Кури ще по інерції трохи бігають, потім струшують з себе пір’я, аби кропом не поливали, та стрибають у здоровенний казан…
 
   Тендітна тьотічка, сімдесят четвертого розміру із ножичком, більш схожим на шаблю, ганяється по двору за гусаком. Гусак , витрівщи очі та висолопивши язика, хитрими зигзагами плутає сліди. Нарешті з розгону видряпався на акацію, на рівень третього поверху, та віддячив тьотічкє прямо на голову…
 
   Тьотя могла би одним махом свого кінжала знести оту акацію к єпєням, але тьотя була членом «Партії Зелених», та боялася партійної відповідальності…
 
   Гепнула, у розпачі, чоботом 64-го розміру по стовбуру, та пішла шукати якусь іншу дичину… З акаціі, як перезрілі баклажани, посипалися контужені горобці… У гусака, на нервовій почві, почалася гикавка…
 
   По двору бігає якесь худосочне чудило, із лейблом на жопі «Щирий Кум», та верещить дурним голосом – віддайте гроші за пів тони сервелату…
 
   Біля третього під’їзду, на клумбі, сидять півтори дюжини кремезних дядьків, явно залізничної національності. Дядьки розминаються пивком у передчутті якогось свята. Смалять цигарки фірми «Без фільтру», та розробляють план захоплення та здачі на металобрухт рейсового Хюндая… Поруч здоровенна зелена фура із ідіотським надписом – «Сармат». Із кабіни стирчать ноги прикутого до педалі тормоза водія…
 
   Дворові собацюри, спостерігаючи такий геноцид, забігли за паровозне депо, та зарилися на три метри нижче рівня моря.  Собацюри були молоді, це був перший їхній день 16-го грудня… Старих собацюр схарчили ще навесні, у голодний квітень…
 
   Місцевий котяк по клікухє Портвейн, не перший рік тинявся по двору, знав усі тонкощі, дати, свята, та хто кого і куди у цьому дворі. Портвейн був задоволений, бо знав, 16-го грудня буде багато хавчика. Треба було вже подумати про культурну програму ввечері. Котяк видряпався на акацію, посунув гусака, сказав – Няв, і скорчив закохану харю. На третьому поверсі, по другу сторону скла, сиділа балувана чорна кицька, махала хвостіком, та думала – не для тебе квіточку ростілі, старе реп’яхасте опудало…
 
        І от… Поки я спостерігав, робив висновки, та думав – де ж сусідка, бачу боковим зором, як із компашки, яка біля третього під’їзду на клумбі, два дядьки, потім іще два дядьки, так, наче мене і не бачать, наче і не до мене йдуть, наче пробздецца по бульвару… А я, наче не в Донеччені народився, і, наче не розумію, що зараз буде – дай закурить, потім конфіскація кедіків, кашкета, та отих десяти гривень, які я заникав від дружини ще в четвер…
 
   А тут я дуже своєчасно згадав, що сусідка казала, що дрихнєть до одинадцятої, а восьма ранку то є глибока ніч… Ну і чого ото стирчати… Розвернувся я, та покульгав додому. Потіхонічку…Обігнав два Хюндая, трохи зачепив КРАЗа з вугіллям, форсірував Миронівське водосховище за сорок п’ять секунд…
 
   Сидю біля вікна, сьорбаю каву без солі…
 
   Через двір мовчки, бо п’ятак замотаний дротом, збивши дві лавочки, та протаранивши дитячу качельку, у напрямку Страсбурга пропихтів кабанчик із обсмаленим хвостіком… Високо в небі жалісно курликав гусак…
 
   І шо ж воно там за свято таке сьодні у тій Попасній…