Певно більшість з вас вже читали пафосне повідомлення «16 грудня 2012 року буде зроблено великий крок у звільненні робочих і громадських місць від тютюнового диму…».
 

 
Особисто я цього пафосу не поділяю. Більше того – хочу виступити на захист курців. Від імені людини, котра вже вісім років, як покинула палити. Тобто, від свого імені.
 

 
Я розумію, що мій ледь чутний голос нічого не зможе змінити, та все ж.
 

 
У прибічників закону  № 4844-VI від 24.05.2012 є багато аргументів на його захист. Дехто з них вказує на те, що подібні закони вже діють в країнах ЄС і, якщо Україна прагне вступити в це співтовариство, то ми повинні привести своє законодавство у відповідність.
 

 
Дивує, що наша держава не приводить у відповідність купу інших законів, як ото права людини, судочинство, ведення бізнесу, податки, оплата праці і т.д. Хоча, правду кажучи, в цьому і немає нічого дивного. Владі в Україні завжди було легше щось заборонити, ніж створити.
 

 
Ініціатори заборони куріння прикривають свої дії фразами про піклування про здоров’я населення. Звідси і всі ці жахливі написи на сигаретних пачках. Втім, багато психологів переконані, що ці написи наносять більше шкоди організму, ніж самі сигарети.
 

 
Зрештою, курити, чи не курити – це особистий вибір людини. «Куріння – єдиний благородний спосіб самогубства» - сказав колись американський письменник Курт Воннеґут, який, до речі, курив до самої своєї смерті в 2007 році. А помер він на вісімдесят п’ятому році життя.
 

 
Але повернімося до тотальної заборони куріння в барах, кав’ярнях, ресторанах. Я не розумію, для чого робити все так радикально. Ну, якщо це кафе-морозиво, куди батьки приходять з дітьми, то тут все зрозуміло. А пивний бар? Переважно любителі попити пивка є водночас і любителями викурити сигарету. До того ж працювало нормальне правило – зал для курців і зал для некурящих. І всі були задоволені.
 

 
А можна було зробити й інакше. Я пригадую, як це було в моєму місті в уже неіснуючому на сьогодні  ресторані «Київ». В залі там курити було заборонено, але для бажаючих перервати трапезу й викурити сигаретку була спеціальна кімната з м’якими диванами по периметру й столиком з попільничками по центру. Ну, так було не лише в моєму місті і не лише в ресторані «Київ».
 

 
Прибічники закону ще люблять виголошувати «чому я повинен нюхати чужий тютюновий дим». Так не нюхай. Не ходи туди де накурено, вибери інший заклад. Слава Богу їх тепер до кольору, до вибору. До того ж, пасивне куріння (теоретично) може нанести шкоду організму лише у випадку довготривалого (місяці й роки) впливу. Під загрозу попадають офіціанти й бармени, але це, як на шкідливому виробництві. Ніхто ж не закликає закривати хімічні та металургійні підприємства. А там шкоди для організму значно більше, ніж від куріння.
 

 
А ще мене знаєте що напрягає? Наявність різних молодіжних  громадських організацій, які пообіцяли проводити рейди по закладах харчування, викривати ті, котрі порушують закон про заборону куріння й доносити на них куди слід. Це мені нагадало комсомольські бригади в СРСР середини минулого сторіччя, котрі полювали на стиляг, виловлювали останніх, різали ножицями модні штани й насильно стригли.
 

 
Що ж до заборони куріння в офісах і на підприємствах, то безперечним є те, що чим жорсткіші методи заборони, тим витонченішими стають методи їх обходу. Тим більше витрачається на це часу. І часу, зауважте, робочого.
 

 
І взагалі. Мені здається, що вся ця боротьба з курінням направлена на одне – побільше витиснути з працівника за той же час і за ті ж гроші.
 

 
А здоров’я нації? Балачки про це не що інше, як завіса з тютюнового диму. Не вірю я, що ця держава так сильно піклується про здоров’я своїх громадян. Варто лише глянути на нашу «доступну» медицину й усе стане на свої місця.