Від хати і до хати,
Снігами через лід,
Спішить, спішить завзято
Старенький сивий дід.
 
Він в шапці-невидимці,
У теплім кожушку.
Приніс усім гостинці
У чарівнім мішку.
                       (Н. Тріщ)
 

Шкода, що після прочитання вищенаведеного віршика багато дітей в Україні скажуть, що мова йде про Діда Мороза. Оскільки керманичі СРСР намагались викоренити із людської свідомості будь які християнські традиції та цінності – нашим традиційним прикладам для наслідування находили заміну. Бога замінила постать вождя, святих і мучеників підмінили на героїв Другої Світової та ударників соціалістичної праці, Святого Миколая заступив Дід Мороз, а цінність життя кожної людини розвернули  у протилежний бік аж до ідеї, що людина є гвинтиком держави, а значить держава (тобто обмежене коло наближених до влади) могла спокійно принести життя людини, чи навіть цілої нації, в жертву «світлому майбутньому».
 
А чому я пишу про це в Канаді і який зв’язок зі святом Миколая? Нехай мені пробачать ті, хто розділяє політику і збереження наших традицій, але розгрібати тут стільки, що на всіх вистачить – і на українців українських, і на українців закордонних.
 
Дозвольте невеличкий огляд, щоб, так би мовити, узгодити спільне бачення нашого розташування на інформаційній карті України та на глобусі.
 
До 1991 року Україна перебувала під тотальною окупацією комуністичної партії, в тому числі окупацією інформаційною, тож не дивно, що у багатьох людей, хто народився і ріс в ті роки, склався певний світогляд, що не дозволяє сприймати більш демократичні, а тим більше християнські цінності. До цього слід додати, що протягом панування РСРС на українських землях суспільно-активну, інтелігентну частину українського населення, а також господарників – хліборобів було переселено, а більшістю просто винищено ґеноцидом.  Їх місце посіли люди, лояльні комуністичній партії та щиро (!) переконані у правильності радянської ідеології. Цим людям і зараз важко сприймати демократичну риторику, як таку. Вони і надалі вірують у якусь міфічно міцну постать: як не в «крєпкого хозяйствєнніка» (міцного господаря) Януковича, так в «сильну руку Кремля» - Путіна, або за звичкою голосують за комуністичну партію.
    
Небагато змінилось  і з року 91- го. Як висловилась письменниця Оксана Забужко, наразі «Українці не володіють своїм інформаційним полем. Україна не володіє собою,  її не можна вважати незалежною. Іде «путінізація  суспільства».  В сучасній  Україні більшість мас-медіа належить зовсім не патріотично налаштованим медіамагнатам, преса виходить переважно російською мовою; поширений вид заробітку журналістів – замовні статті.  Особливо на сході України та в Криму левову частку українського телебачення займають продукти, які пропагують зовсім не рідні українцям ідеали, не кажучи вже про християнську повагу до цінності і гідності  людського життя – героїзація людей,  затверджених ще радянською пропагандою, кримінальних лідерів, аморальної або насильницької поведінки. Переважно це продукти сучасного російського кінематографу та російського поп-мистецтва. Тож не дивно, що люди, для яких позитивним  героєм є бандит,  а успішною поведінкою в житті є використання переваги фізично сильнішого (особливо сили додають зброя та влада) над слабкішим, голосують за людей з кримінальним минулим, або вірять у спасіння під проводом комуністичної партії.
 
Україна програла інформаційну війну майже без бою, і це спільна поразка українців в Україні та за кордоном.
 
Ці умовно українські мас медіа формують майбутнє України – її дітей, її молодь. І допоки українські діти будуть ходити повз пам’ятники катам українського народу, мешкати на вулицях імені катів українського народу, співати «блатні» пісні  та продовжувати виховувати своїх дітей у радянській спадщині - нічого не зміниться у їх свідомості, бо саме це є нормою і реальністю їх життя в умовно незалежній Україні. Вони і надалі будуть обирати політиків, інтереси яких протиречать інтересам українського народу.
 
Що стосується закордону на захід від України – пересічні люди мало знають, де вона знаходиться, а свою думку про нас складають з освітлення журналістами таких резонансних подій, як виступи FEMEN, ув’язнення Тимошенко, перемоги Кличко, кумедні промови Януковича та помаранчева революція,  з того впливу, який намагається (чи не дуже) робити діаспора на визначних політиків за кордоном та інших, а також з того, що пишуть в світі про Україну та українців антиукраїнські сили, для прикладу -  нещодавно опублікована страшилка про націоналістів у New York Times. Нажаль, наш портрет, написаний не нами, виглядає не зовсім естетично.
 
Тож бажаю маленьким українцям в Україні і за кордоном, щоб до них з подарунками приходив Святий Миколай в день 19 грудня, а не Дід Мороз у Новий Рік. А дорослим українцям бажаю заборони  комуністичної ідеології та порівняння її до фашистської, з подальшою кримінальною відповідальністю для людей, причасних до комуністичних злочинів проти людства, їх всесвітнє засудження. Належна оцінка світової спільноти комуністичним ідолам та ідеалам, спадкоємицею яких стала Росія, Китай, Північна Корея та деякі інші, суттєво допомогла б  Україні у вихованні нового покоління людей, здатних працювати в її інтересах –  і це може бути результатом спільної праці українців в Україні та в світі.