Кілька днів тому в мене виникла потреба відвідати один із санаторіїв Закарпаття і ,оскільки до призначеного терміну лишалося 15 хвилин, прийшлось коротати час в одному з кафе за чашечкою кави. За сусіднім столиком молода жінка спілкувалася по мобільному . Розумію,що процес підслуховування не несе в собі позитиву, але в даному випадку бесіда ,на мою думку, була розрахована на те , щоб її почули сторонні. Привожу монолог жінки в прямій мові. Можливо виклад не повністю дослівний, але відхилення не є суттєвими:
-Мамочка! У меня всё нормально. Люди здесь приветливые, относятся к отдыхающим очень хорошо. Сначала я считала, что их приветливость напускная, но потом убедилась, что и местные, не имеющие отношения к работникам санатория, относятся к приезжим тоже нормально. Обращаешься к ним на русском ,украинском- ответ на том же языке. Санаторий комфортабельный. Зря я сюда раньше не ездила.
Я передав наведені слова відпочивальниці моєму колезі по роботі, який колись займався зеленим туризмом, розселяючи бажаючих відпочити в приватних житлових будинках. З його слів немале здивування вихідців з центру та сходу України викликало те, що навіть далеко не розкішні сільські будинки обладнані душовими, туалетами і місцеві мешканці стабільно привітливі.  
Підготувати опус, який ви читаєте тепер, мене наштовхнула згадка про досить таки далекий вже 1995 рік. Тоді прийшлось їхати поїздом з Дніпра причепним вагоном, який відстоювався у Львові 7 годин. Попутницями в купе були дві жінки бальзаківського віку із Запоріжжя та Дніпродзержинська, в яких були путівки в санаторії. Спочатку ми з терпінням вислухали розповідь про героїзм цих подруг, які після довгих сумнівів погодились поїхати в Карпати, потім заспокоювали їх, що на Землі є місця ще більш страшні. Страхи жіночі дещо вляглись після того, як ми відвідали Львівську картинну галерею, площу Ринок та історичний музей і коли наші пані побачили, що у Львові навіть посадка в трамваї здійснюється в порядку черги. Одну з цих жінок я випадково зустрів через два тижні відпочинку. Ні тіні страху та невдоволення відпочинком вона не проявила.
Між першим випадком та останнім цілих 17 років. Наша держава зістарилась в чотири рази. І за цей час уявлення пересічного мешканця сходу про західняків практично не змінилося. Якщо мешканець заходу висловлює дружні почуття- він лицемірить, якщо пропонує допомогу- шукає вигоди, ділиться спогадами- бреше. В той час побудовані санаторії, будинки відпочинку,приватні будинки. І майно  належить донецьким, дніпропетровським , київським можновладцям, які їдуть сюди, будують тут , забуваючи про бандерівську спрямованість місцевого населення. А газетне, телевізійне, повсякденне  протистояння   простих громадян продовжується і вигідне тим, хто має можливість і ставить за мету нас ділити. Бо лише при нашій роздробленості вони мають можливість безкарно красти гроші , землю і все наше теперішнє і майбутнє.