для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Коміксом по деукраїнізації


Коміксом по деукраїнізації
Чи може проста людина опиратися антиукраїнській навалі у гуманітарній сфері нашої держави, яку здійснює чинна влада? Українські митці на це питання відповідають – може. Було б лише творче натхнення та звичайне людське бажання.
 
2012 рік був дуже багатий на культурно-гуманітарні події, переважно – антиукраїнського спрямування. 1 лютого поточного року уряд видав постанову якою відмінило пункт про обов’язкове озвучення та титрування кінофільмів на території України. Аби затвердити успіх деукраїнізації, 5 березня до офісів компанії B&H та дублюючої студії «Ле Доен», що належать бізнесмену Богдану Батруху і які здійснюють дубляж фільмів українською, завітали автоматники в супроводженні представників податкової. Від закриття студію врятувала виключно хвиля обурення що здійнялася у суспільстві.
 
Потім, вже на щастя колишній, міністр культури Дмитро Табачник заходився зобов’язувати школярів прочитати за рік 187 книжок від 126 авторів, тобто видавати тисячі книжок коштом бюджету та силами одної певної фірми. Ну й нарешті - «Закон про мови». Тут без коментарів, все що можна – уже сказане.
 
Будь українська мова справді таким «штучним створінням» яким її хочуть бачити прибічники «рускава міра» - був би їй тут і кінець. Проте практика показує, що українці не тільки не цураються рідної мови, а навпаки здобувають завий мотив для зміцнення рідної культури.
 
Громадський рух «Не будь байдужим» продовжує роботу над проектом «Антитабачніківські уроки історії». Батьки-дончани врятували від закриття україномовну школу № 111 у м. Донецьк. Навіть у Севастополі батьки-українці стали на захист єдиної в місті україномовної школи і відстояли своє право на освіту рідною мовою.
 
Але мабуть найбільшою подією стало те, що про своє існування гучно заявили творці україномовних коміксів.
 
Книговидавництво нині переживає скрутні часи. Кількість людей читаючих, у всьому світі неухильно зменшується – на заміну книжці прийшло комп’ютерне відео. Видавництво книжок стає невигідним навіть у Росії – текст практично будь-якого твору вже за тиждень після виходу, з’являється на певному гватемальському сайті, звідки його залюбки скачують і читають з електронної книжки. Експерти без жартів говорять про перехід книжкової продукції до Інтернету, але які правилами житиме цей ринок і головне, як там захищатимуть авторське право митця – нині незрозуміло. Такі умови позбавляють автора будь-якої мотивації втрачати півроку часу для написання чергового твору. Певно єдиною продукцією видавців якій зараз не загрожує інтернетизація лишаються твори образотворчого мистецтва: альбоми малюнків, фотоальбоми та… власне комікси. І Україна на щастя, в цій галузі має неабиякий заділ.
 
Комікс – твір який з однаковим успіхом сприймають і діти, і дорослі. Комікс не гірше ніж кінофільм або мультик здатен передати людині образ героя та міст події. Але головна перевага коміксу – його собівартість. При нинішній ситуації в кінематографі, на масову появу українського аніме чи кінострічок сподіватися марно. В мистецтві ж коміксу може себе спробувати кожен хто вміє малювати. Далі – справа таланту, хисту та наполегливості. Нарешті комікс може стати і провідником до світу якісної літератури. Автор цих рядків якось сам спостерігав, як дитина відкрила для себе творчість Кіра Буличьова після перегляду коміксу «Перевал» (по роману «Поселення»).
 
Український комікс поки що, переважно перебуває в творчому андеграунді і розповсюджується шляхом самвидаву та інтернету. Проте існують винятки. Історія про козака Осу створена талантом Ігора Баранька спершу вийшла у світ французькою – її видало бельгійське видавництво. Твір помітили поляки, і він з’явився в польському варіанті. В Україні комікс спершу був виданий російською, проте шанувальники творчості художника здійняли вереск і видавець хутко забезпечив їх україномовною версією.
 
Саме з коміксами було пов’язано дві значні події в цьогорічному культурному житті України.
 
У жовтні, вперше в Україні вийшла повноформатна книжка-комікс «Дао-гопак», створена письменниками Максимом Парсоловим та Олегом Коловим і намальований Олексієм Чебикіним. Проект виявився настільки вдалим, що вже у травні його творці обіцяють другу частину.
 

 
Але ще гучнішою стала історія, пов’язана з футбольним чемпіонатом Євро-2012. Точніше – з його офіційними символами – Славком та Славєком. Офіційні футбольні персонажі, по-перше виглядали якимись заторможеними, а по друге чомусь нуж аж до сказу нагадували Тріска і Флікса – талісманів Євро-2008 в Австрії та Швейцарії. Такий вибір талісманів збурив багато людей і в Польщі і в Україні.
 
Найбільш продуктивно своє обурення втілив художник Ігор Бежук з Коломиї. Доклавши фантазії та зусиль, він створив альтернативні символи Євро-2012 – приятелів Яся та Івася.
 

 
Після цього принаймні було не соромно дивитися в очі гостям чемпіонату. Можна було сміливо казати що українці – не ті люди що сподіваються на владу. Особливо – в питанні престижу власної країни.
 
На жаль не вдалося перед чемпіонатом розкрутити Яся та Івася на рівні з офіційними талісманами, проте свою справу вони таки зробили – альтернативні талісмани Євро-2012 дивилися на господарів та гостей чемпіонату з багатьох журналів, постерів та й просто з футболок вболівальників. А Ігор Бежук не зупинився на досягнутому і створив цілий комікс про пригоди Яся та Івася на чемпіонаті і не тільки. Серед іншого – щиро посміявся з багатьох стереотипів, щодо наших народів.
 
Так наприклад, оскільки українці і поляки – єдині нації в Європі яким дорікають бажанням працювати (а не заливати очі під партканом) там де робота є, оскільки її немає вдома, на Євро і Ясь і Івась заробили собі саме заробітчанством. Або – коли Ясь наївно запитує, а чому в українських готелях ціни у 12 разів вищі з польські – Івась спокійно відповідає: «Бо в нас готелів у 12 разів менше, а нам ще кредит МВФ повертати».
 

 
Такі на перший погляд, невразливі події дають усі підстави стверджувати – українську культуру ще зарано ховати. Те що занехаяли та спотворили високопосадові дяді зі званнями та регаліями – успішно перехоплює в свої руки творчий андеграунд та волонтери. Українські письменники та художники продовжують творити і намагаються пробитися до читача напряму. Інтернет та соцмережі надають їм в цьому значної допомоги. Перші успіхи переконують – українські митці запекло битимуться за місце під сонцем на ринку культурного продукту.
 
А отже – ще не вмерла…
 
Дмитро Калинчук
 

 
PS. До речі, для всіх хто зацікавиться. Ділюся інсайдерською інформацією. Ігор Бежук зараз через Інтернет розпродає залишки своїх коміксів про Яся та Івася. Інформацію можна отримати на його сторіночці у Фейсбуку.
Якщо пощастить – встигнете.
 
Сподіваюся цю рекламу Шрайк мені пробачить?
© Дракон [08.12.2012] | Переглядів: 7284

2 3 4 5
 Рейтинг: 43.5/33

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook