Запануємо ми, браття, у своїй сторонці
Коли згинуть вороженьки, як роса на сонці ..

Провінція ..
 
Я народився і закінчив школу в маленькому українському містечку. Отже, про провінцію уявлення маю. Час від часу опинявся в селі, то ж і про сільську Україну також трохи є обізнаним. Впевнений, що відтворення української ментальності відбувається там, в провінції .. Адже великі міста (за межами Західної України) українським духом ще не просякнуті.
 
Корінням української ментальності є село. Містечка є проміжним пунктом, відстоєм, карантином .. Першим ступенем деморалізації села перед його заходом у велике місто.
 
Так сталося, що українство засиділося в селі, як качки в очереті. І не дивно. По-перше, земля є годувальницею, по-друге, село є колискою національної звичаєвості, традиційної споконвічності .. Село є тим заповідником, де мешкають всі чесноти українства і звідки походять всі його неспроможності щодо державотворення.
 
В селі всі знають все про всіх. Принаймні, це стосується жінок, які з натхненням моніторять і уточнюють деталі .. При тому, що кожний зростає на власному подвір’ї, при тому, що кожний стає вільною і самодостатньою особистістю, при всьому тому кожна родина мешкає в просторі сільської громади, в гармонії з природою. Живучи хоча і за парканом, але на виду, мешканці села змалку осягають моральні засади общинного життя. Серед засад, окрім десяти заповідей, є небайдужість до долі громади і до долей окремих її мешканців. Саме цю, сільську за походженням і екстрапольовану на всю країну, небайдужість можна було спростерігати на славетному Майдані-04. Виразним ілюстратором цієї громадської небайдужості була покійна вже Прасковія Королюк («Баба Параска»).
 
Індустріальні міста ..
 
Ну, село є село .. Само по собі воно не здатне здійматися сходинками прогресу. Продукаторами прогресу були міста, зокрема, в епоху індустріалізації стиль життя визначали великі міста. Там, на великих підприємствах, скупчувалися робітники, туди спрямовувала зусилля інженерія, там були великі гроші, отже і заможні класи .. А на задовільнення потреб заможних класів працювали і ресторації, і театри і прочая атрибутика «сучасності».
 
Таким от чином, через становлення великої індустрії і розбудову великих міст в нормальній державі поставала нація в сучасному розумінні цього терміну. Село залишалося складовою нації як постачальних їжи для міст і сировини для легкої промисловості. Ну, і як консерватор ментальних і речових атрибутів доіндустріальної нації, якщо там хтось залишався, окрім купки фермерів.
 
В нашому випадку під «нормальню державою» маємо розуміти Російську імперію, хай мене вибачать національно-чутливі персоналії ДД за такий кострубатий вислів.
 
Просто так сталося, що українська національна буржуазія не мала достатньо капіталів, .. (ну, вистачить і цієї причини), щоб взяти на себе провідну роль індустріалізатора української нації .. Індустріалізацію (але вже імперської нації) здійснив світовий капітал (включаючи і російський) під адмініструванням Російської імперії.
 
В результаті виникла така собі «єдина і нєдєліма» ..
 
Більшовики завершили процес і скорегували атрибути – тепер, після більшовицької індустріалізації, «імперська» нація була трансформована в «радянську» націю.
 
І більшовики розуміли – без України немає Великої Росії, оскільки український етнос став вже фрагментом тієї чудернацької нації, яка склалася на українських теренах імперії і остаточно сформувалася на історичному етапі більшовицької індустріалізації.
 
Радянська нація постала як багатоетнічна нація, причому кожна її етнічна складова (включаючи і московську) не була цілком самодостатньою. На території України («на Украінє») радянська нація була бінарною – російські міста і українське село.
 
Отже, мали рацію ті, хто казав про «рєзать по жівому» під час розпаду Сересера – адже відрізали не Україну від Росії, а одну частину Сересер від іншої частини Сересер ..
 
Хто різав? Єльцин-Кравчук-Шушкевич? Удільні князі? Ну, хто б не різав .. Ми маємо просто згадати, що розпад імперій є законом природи. Отже, хірург лише сказав «Будєм рєзать!» і махнув скальпєлєм.
 
Зразу ж, наче нова шкіра, постали кордони, всередині яких бінарна Україна розпочала свій нетривіальний похід у майбутнє.
 
То ж маємо в своїх кордонах уламок Сересер, а разом з ним маємо поновлені стереотипи стосунків між радянщиною і українським буржуазним націоналізмом. Бідолахи-хохли ніяк не прийдуть до тями – вони все ще відчувають себе пригніченими старшим братом. Голодоморний синдром стримує в українцях стартування процесу перезавантаження свідомості чи навіть ментальності. А всього ж то і треба - відчути себе господарями у своїх великих містах. А далі процес піде як по маслу.
 
Отже, проглядає тенденція на наступні десятиліття - українці припиняють грати роль сільського етносу і почнуть домінувати в великих містах. Почнуть ставати дорослою нацією.
 
…
 
ПС
Тут не все що мав на увазі висловити, але нехай ..
 
ППС
Чипляю сюди свій завершальний виступ, щоб вже розпочати наступний (після ДД) етап існування у віртуалі.

Прощай, ДД! Тебя я покидаю ..
Пускай не первый раз, но все-равно

Из-за кулис выбегает на пуантах полуобнаженный греческий народ:
"Не уходи! Останься! Хоть на год!"
 
"Нет, я уйду. Пооббивал я ноги на этих вот подмостках колдобённых .."
Сказал так и присел на срезе сцены, над оркестровой ямою бездонной ..
 
"Нам будет так тебя невысточать! На лицех кой-кого появится печать .. Печали"
И тут же обнаженною ступней кой-кто спины моей коснулся ..
 
"Нет, не просите, я уйду!" - сказал я твердо как отрезал ..
И от ступни горячей оторвавшись я в яму сиганул.
 
Занавес
                                                                                        
Так, так, шановний ДД, каденсія моя вишла .. Кода ..
Я вкотре вже відчув свою невідповідність. Як наші перші інтелехтуали її відчули, а вони ж пішли ..
 
Тому що як специхвіка ДД .. Така як і ув КВНа, в "Квартала" і в "Свободі слова" .. Специхвіка такого шоу не передбачає створення інтелектуального затишку .. Затишку з завислими над великим столом низькими абажюрами, з кохвами .. З неспішними грунтовними доповідями і з глибокими і всебічними їх оббалакуваннями .. Тому інтелехтуали, яких час від часу виносило на ДД, від натовпу зазнавши штовханини і не створивши затишного клюбу, зішли зі сцени ..
 
Насправді сутністю ДД є емоційне реагування з боку наших шоуменов на гру політичних команд в реалі.. Життєздатність проекту Шрайка зумовлена тією обставиною, що ДД встиг виробити свій стиль емоційного реагування. "Стиль" є складним утворенням, але це утворення має ідентифікуючі ознаки (ІО). Першою ІОДД є його влучна і яскрава фотожабність. Другою ІОДД є його ІМХО-сцена .. На ній триває безперервне шоу що його ведуть двоє десятків аматорів-акторів.
 
Нарешті, на відміну від комерційно-професійних шоу того ж класу, аматорський ДД є відкритим майданчиком .. На який можна зайти і який можна полишити. Ну, і взагалі, організм ДД є живим вогником нашого віртуального буття.
 
І я тут три роки вишукував свій спосіб існування .. Врешті решт я зрозумів, що гармонійне існування на ДД означає створення такого продукту, який відповідає стилю ДД, вдосконалює і посилює цей стиль. Тобто, член трупи ДД має працювати на загальне шоу. Для цього доречно було б мати хист і бажання до такого роду творчості.
 
Звичайно, що не всі тут є такі. Того, хто є тут не такий, такі постійно дзьобають .. Виштовхують з поля зору, але не виштовхують в оркестрову яму .. Оскільки (і врешті решт) всі мають мовчазну згоду стосовно того, що кожна особа є актором (в певному розумінні), отже і йому можна відвести яку-небудь роль .. Життя ж повно ролей, а шоу ж не має певних меж .. Головне, щоб особа мала бажання грати і не намагалася своєю грою зруйнувати спільне шоу.
 
Я міг би виступати тут цілком в стилі ДД. Але мене смикають інші потреби .. Для задоволення яких потрібна тиша, щоб було чутно як росте трава. Підійде також клюб, де є і затишок і співрозмовники які як і я намагаються змоделювати світ в якому живемо.
 
Життя спливає швидко – в тому справа .. Як кажуть, треба встигнути хоть щось .. Тому я вчергове прощаюся з ДД.