Сьогодні ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору. Я досить докладно описував сам процес Геноциду українського народу 30-х років, а зараз хотів би зупинитись на сьогоднішніх наслідках цієї трагедії. Гадаю, що читачеві варто було б прочитати той мій текст (http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/2516/user_id/6268.phtml) перед тим, як читати далі.
Мій тодішній діагноз стану українського народу був правильний, але рівень я тоді недооцінив. Я маю на увазі те, що внаслідок свого генетичного страху український народ не тільки не спромігся в 2010 році відстояти свій вибір, яким тоді був безсумнівно вибір Президента Тимошенко, але потім смиренно проковтнув ув’язнення свого справжнього Лідера. Окупаційний режим, що тоді прийшов до влади внаслідок чиновничих технологій проведення виборів, скористався цим народним малодушиєм повною мірою: найхарактерніший приклад – це фактичне нищення української історії, української мови, української культури. Я відкидаю ту маячню, згідно з якою опозиція програла закон про регіональні мови. Люди, які жили в радянському союзі, чудово пам’ятають як наприкінці 70-х комуністи намагались ввести в Грузії державну російську мову, і як весь Тбілісі без жодної опозиції (якої тоді не могло і бути, бо була однопартійна диктатура) вийшов не тільки на тбіліський майдан, але заповнив взагалі весь Тбілісі, і відстояв свою культуру, свою гідність.
Нічого подібного в Києві в 2012 році не сталось. Кіяни, як і всі інші українці, спокійно дозволили себе зганьбити кримінальним окупантам, при цьому посилаючись на “неспроможність опозиції”.
Це гіркі реалії, це симптоми хвороби, але останні подій, а саме результати виборчої кампанії, все ж таки вселяють певні надії. Поясню свою думку. Я маю на увазі результати виборів за партійними списками. Спробую проаналізувати їх.
1. Всі соціологічні служби давали попередні результати абсолютно абсурдні, не реальні, які не підтвердились ні екзіт-полами, ні офіційними результатами виборів. Отже висновок перший: всі соціологічні служби України непрофесійні, заангажовані, а простіше – продажні.
2. “Екзіт-поли” всіх соціологічних служб майже збігаються з офіційними результатами виборів. Висновок другий: і екзіт-поли і офіційні результати – це брехня.
3. Дані Інтернету від дійсно незалежних екзіт-полів говорять про те, що три опозиційні сили: “Батьківщина”, “УДАР” і “Свобода” набрали кожна по 20-25%, ПР – 10-15%, комуністи – не більше 5%. Отже висновок третій: аналіз результатів виборів треба проводити саме виходячи з цих цифр.
4. А якщо проводити такий політиний аналіз, то можна прийти тільки до одного висновку. Цей висновок полягає в тому, що якісна зміна політичної ситуції сьогодні полягає в різкому стрибку електоральної підтримки ВО “Свобода”.
Спробую довести коректність цього останнього висновку. Проценти “Батьківщини” – це стабільний процент її електоральної підтримки вже протягом не менше 5 років. Підтримка “УДАРу” – це такий самий не системний електорат, як само об’єднання “УДАР”. Це ідеалісти, які чекають третіх сил, а до цього чекали месій і інших чудес. Ріст же процентів “Свободи” свідчить про інше, а саме, що в українців навіть на інстинктивному рівні, на рівні підсвідомості виникає потреба в захисті себе від окупантів, і в молодих динимічних лідерах “Свободи” вони прагнуть знайти таких захисників.
ВО “Свобода” – єдина політична сила, яка сповідує націоналізм. Саме в тому, що націоналізм перейшов із маргінеса у мейнстрім політичного життя і політичної думки, її величезна заслуга перед країною, країною, яка за 21 рік  не могла позбутіся комплексу меншовартості.
Тут хочу зазначити таку річ: всі партії західної Європи і правлячі, і опозиційні, і праві, і ліві, незалежно від своїх назв – всі суто націоналістичні. Демократія – це не влада інтернаціанального людського загалу, а влада нації конткретної країни.
Наші смішні політологи стверджують, що буцімто ВО “Свобода” – це витвір якогось там Льовочкіна, технологічний засіб виведення Тягнибока у другий тур наступних президентських виборів. Я вже втомився дивуватись ідіотизму нашого політикума. При всій повазі, чи неповазі до п. Льовочкіна, важко уявити собі його спроможність розкрутити націоналізм. Інші оригінали вважають, що за “Свободу” голосували так звані “противсіхи”, але насправді “противсіхами” тепер стали прихильники “біло-голубих”. Це був їхній такий пасивний протест. Отже ні про яку активну підтримку команди “проффесора” не може бути і мови.
Я гадаю, що аналізувати треба інакше. Треба, щоб всі три партії опозиціного блоку зрозуміли, що, по-перше, без націоналістичної ідеї ніяка боротьби проти кримінального режіму неможлива, ВО “Свобода” не повинно вважати себе монополістом націоналістичної ідеї, а навпаки - захоочувати своїх політичних партнерів до максимального включення в совї програми ідей націоналізму. Плюралізм і толерантність повинні бути присутніми тільки у відношеннях між трьома опозиційними силами. Саме в рамках взаємодій між ними, в умовах конкурентної боротьби між лідерами цих політичних сил, і має створитися кандидат, спроможний перемогти в майбутніх президентських змаганнях, або очолити країну в результаті переформатування влади, яке може несподіванно статися через безпорадне правління нинішніх “професіоналів”.
Помилково вважати, що зараз поява Юлії Тимошенко на політичній арені може щось змінити. На мій погляд, Юлія Тимошенко – це останній політик, який міг би поєднати нове суспільство і частину совка. Якщо б вона перемогла на минулих виборах, був би можливим м’який, повільний еволюційний розвиток суспільства. Тепер такого шляху немає. Якщо Юлії Тимошенко і Юрію Луценку вдасться вийти на свободу, вони зіткнуться з зовсім іншою ситуацією, яка вимагатиме на порядок жорсткіших дій, ніж при розвитку еволюційному. Отже, моя думка про політичну конкуренцію, плюралізм і толерантність серед опозиційних сил залишиться і в цьому випадку.
Часи, коли українські політики геройствували за кордоном, зокрема в Грузії, “великодушно” прощали сепаратистам їхні злочини проти України, ці чорні часи, сподіваюсь, пішли в небуття. Український народ потребує рішучих політиків і їхніх рішучих дій, але важливо, щоб сам цей народ позбувся інфантильності, страху, цинізму, припинив гратись у свою “зневіру” і підтримав своїх лідерів в боротьбі із своїми ворогами.