Якось Микола Гумільов засперечався із своєю дружиною, теж поетесою, яка пише чудові вірші під псевдонімом ГГ. Суперечка почалася з питання дружини, що впливає на підвищену інтенсивність їх статевого життя? Пан Микола відповів, що найголовніший чинник тут те, що в нього класна партнерша. Пані Ганна заперечила, що насправді, головною рушійною силою, мабуть, є та висококалорійна білкова їжа, якою вона годує пана Миколу. Поет не погодився. Тоді дружина запитала, чи змогло би підтримуватися їх статеве життя на нинішньому рівні, якби він на протязі року їв тільки фрукти та овочі? Так, - відповів пан Микола. Було узгоджено парі. Вже дев'ять місяців пан Микола - вегетеріанець. Поки пані Ганна програє,  але вона від того не страждає.
 
А ми зауважимо, що хоча рівень віршів пана Миколи, не дивлячись на нелегке пристосування організму до їжі слимаків,  в цілому не погіршився, але в загалом оптимістичній поезії з'явилися легкі мінорні нотки.
 
Не властивий текст:
 
Очарован соблазнами жизни,
Не хочу я растаять во мгле,
Не хочу я вернуться к отчизне,
К усыпляющей, мертвой земле.
 
Пусть высоко на розовой влаге
Вечереющих горных озер
Молодые и строгие маги
Кипарисовый сложат костер
 
И покорно, склоняясь, положат
На него мой закутанный труп,
Чтоб смотрел я с последнего ложа
С затаенной усмешкою губ.
 
И когда заревое чуть тронет
Темным золотом мраморный мол,
Пусть задумчивый факел уронит
Благовонье пылающих смол.
 
И свирель тишину опечалит,
И серебряный гонг заревет,
В час, когда задрожит и отчалит
Огневеющий траурный плот.
 

Властивий текст:
 
Як умру - то поховайте мене в Мозамбіку.
Нехай вимастять смолою мою білу пику,
Хай натруть мій труп екстрактом з гнучкої ліани,
І отходную читають чорнії шамани.
 
І салютом нехай будуть постріли із луків,
Вони тихі та разючі, як життєва мука.
Хай обкладуть постамент мій бамбуковим листям.
Наостаннє, замість рака, хай цецешка свисне!
 
Буду я дивитись в небо мертвими очима.
І не зможу ворухнути міцними плечима.
І могутняя Замбезі понесе у вирій
Пліт з колишнім українцем, сиротою з сиріт.
 
А в цей час десь в Україні рясний дощик пройде.
І підніме очі вгору якийсь-небудь хвойда.
Пожартує він, дотепник, про природу мокру:
"Мабуть, в африканських джунглях щось велике здохло!"