Педро Педренко не міг жити без спротиву. Коли ще на Майдані били в діжки кочергою, Педро приносив в намети похмурим супротивникам кашу, ту, яку не встигав з"їсти сам.
Педро знав, що він педріот.  І за це йому б мали дати медалю "За бойові заслуги на сірому камінні". Але цього не знали інші, які мали відливати ті медалі. Тому, так і не не відлили, лише злили спротив. Бо ще до того, не стало срібла. І не стало бронзи. І міді не стало.  І свинець вивезли. І люмінь теж продали. А каміння в руки не взяли. Бо тяжке в руки не береться.  
 
На Майдані Педренко був За і був Проти. Бо так були всі. І він, навіть, бачив Їх. Тую та Йогоя. Вони були то тут, то там і так далеко, що не розгледіти. І ще десь, куди потім їх послали. Але вже пізніше.   Від привалившого  щастя, тамая самая каталася на ковзанах і посковзнулася. А тоді зісковзнула вже надовго. А Йогой все любив на лижах.  І упав. Як бачимо, катання не завжди закінчується щасливо.  Але Йогой став своїм для не своїх. Бо любив всіх, а своїх не Так. І навіть попхався знову, та не допхався. Бо бджоли його не признали. Вже запах був Йогой не той.  Але декому, навіть, і такий  сподобався. Бо нюхали. Та не багатьом.
 
Педро ж почав новий спротив. В інтернеті. Розгорнувся в марші і розправив плечі. Тепер вже Проти. І За теж. А по небу прогазувала газувата  муха. Він проковтнув. Потім пропливли порти, маяки, фльота, мова шпигуни і повно всього іншого. Педро противився, впирався, дивився, журився,  але ковтав. Він воював,  будував пляни, рвав у клоччя грілку, розбризкував слину та чухав об одвірок спину.  Він придумував теорії і малював грахвіки. І влаштовував баталії, а його банили і обзивали в реалії. А він знову злітав феніксом на нову гілку глобального інтернет-спротиву, він падав і вставав, пащекував, та все здобував і здобував...
 
А потім йому подарували упека. Щоб не гавкав. Бо Тим набридло. І ворона, пролітаючи над ним у небі, йому каркнула, - Що:
 
Поки він може ще жити, йому великодушно дозволяють. Але, вже не так весело, як він думав і уявляв. Навіть, зовсім Не так. Бо:
 
Сусідка щось про нього чула від іншої і вже комусь сказала. Бо спитали. Або й сама сказала, просто так, за винагороду на оселедець до чаю. І тепер телехвони Педро прослуховують. І негласний обшук вдома у нього зробили, а він і не знав. І відеокамери у вбиральні йому встановили, а він і не думав. І слідкують, з ким він ляси точить, а він і не уявляє.  А той, з ким точив, вже теж стукнув. І ДЕЛО вже цілий рік йому потихеньку шиють. А він ні вухом, ні рилом.
 
Може й не упечуть, може й відкупиться, але він більше не буде, це точно. Ні За, ні Проти не буде. Бо з новим УПК, навряд чи хтось взагалі щось буде. Хіба що, з Відня, або з Торонто. Виток спіралі замкнувся і все повторилося.
 
Педро і зараз вперто у спротиві. У ньому він і днює, і навіть ночує. Але нехай Педро пам"ятає, що УПК не спить, УПК вже працює, про нього думає і дбає. І все про нього знає. І білі лапті потихеньку йому гладдю в тиші вишиває.
 
                                                                                                      ***