А не поясните, Тецкатліпока, как такие тупые "региоцефалы" выиграли выборы…
Доктор Бонд.
 
*          *          *
 
Рим. Сенат. Столовка. Входять двоє сенаторів в тогах з пурпуровим меандром і з пергаментними цидулками в руках. Вони засмаглі, як після солярія, і взагалі не виглядають перевтомленими. Підходять до роздачі, неквапливо розглядають меню.
Перший сенатор, короткозоро поправляючи окуляри:
- Так, і шо у нас сьогодні на пєрвоє? Суп рисовий... Суп гороховий... Щі з кислої капусти... Капєц! Дожились, - щі!.. О, Боги, за шо ж такая кара нам, простим сенаторам!.. О, Юпітере!..
Другий сенатор:
- О, Яхве громовержець!..  
- Мда... Якось воно останнім часом це покращення вже починає діставати... Солянку хочу. Пам’ятаєш, яку ми солянку рубали, коли їздили з інспекцією в Панонію?  
- Да, круто було. Румуни, на щот пожерти, можуть, коли захочуть.
- А шо ми там пили? Сливянку чи токайське? То, кстаті, не румуни, то мадяри.
- Нє, кажись - румуни.
- Та пофіг! - румуни... мадяри... та хоч молдавани.
- Ей, баби! Солянка коли буде?
Підходить плебейка з черпаком в руках; вона щось сьорбає з того черпака, кидаючи скоса незадоволені погляди на сенаторів.
- Шо нада? - різко відзивається вона низьким голосом; при цьому кований мідний черпак робить модуляцію ще на півтона вниз.  
Сенатор стає в горделиву позу, з гідністю в голосі, голосом московського диктора ЦТ:
- Солянку!
Плебейка, не дивлячись в його сторону, продовжує неквапливо сьорбати з черпака. Врешті, робить секундну паузу і видихає:
- Нема.
Другий сенатор:
- Шо значить - нема? Ти йди комусь другому впарюй - нема... Я ж сам затверджував меню на квартал! І солянка там була! І хавчик ви на солянку весь получали! Получали, чи не получали? Отвічай, коли перед тобою цілий сенатор!
Плебейка, не виймаючи свого фейса з бездонного черпака:
- Ну, получали, - знизуючи плечима. - І шо?..
- Ага, таки получали! - сенатор збуджено потер долоні і підморгнув колезі. - І де воно тоді? Га? Де воно? Де отой хавчик, шо на солянку? Отвічай! Пожерли, пся крев?
Плебейка відірвалася від черпака і здивовано вперилася поглядом в сенатора:
- Ну, чудак-чєловєк, їй-богу! Так понятно, шо якщо на солянку получили, то солянку і зварили. Ну, їй-богу... Зжерли... Скажете таке... Варимо, як і положено, кожен день.
Сенатори переглянулися:
- Блін, ти шось поняв? Я вобще нічого не поняв... Так варите? І де вона тоді, ота солянка?
- Так ваш колєга всю солянку пожирає.
- Всю?!.
- Всю, кожен день. Весь казан. Понравилася вона йому дуже. Зі сметаною особливо.
- Я фігею!..
Другий сенатор:
- Стоп! Ти сказала - колега? То ість - сенатор?
- А то!
- І хто він тоді?
- Та якийсь конь педальний...
- Шо?!. Ти в свойом умі? Це ти про сенатора вольного Риму, столиці імперії і пупа всього світу, вкупі з Молдовою і Придністров`ям? Ти сенатора коньом назвала? Вобще народ страх втратив...
- Так натуральна ж коняка. А звати... - плебейка по-брежнєвськи задвигала бровами, - Інциндєнт?...Нє... Інцитат його звати.
- Опа!.. - у лисуватого сенатора підігнулися коліна і він сів на якийсь теракотовий табурет, зроблений з верхнього уламку іонічної колони.
Другий сенатор утримав себе в руках; він тут-же прийняв одну з типових поз античних статуй (відразу ставши схожим на Лєніна, тільки без макінтоша і кепки), і з патетичними інтонаціями заволав:
- Слава тобі, імператоре Калігула! Найдемократичніший з богів!
Перший сенатор швидко отямився, вскочив і також вдарився в холопську патетику:
- Слава, слава! Слава тобі, о громадянине Рима і сенаторе, обраний сенатом одноголосно, благородний скакун Інцитат!    
Двоє сенаторів, взявшись, за руки і прийнявши мухінську позу „рабочій і колхозніца”, вже в унісон:
- Слава демократичним виборам і імператору Калігулі, гаранту демократії вільного Риму!
Плебейка, взявши свого черпака під пахву, витирає краєм фартуха скупу плебейську сльозу; адже завтра їй йти на вибори до місцевих рад...
 

*           *           *
 
Верховна Рада СРСР нового скликання. На трибуні - Сталін. Зал вже хвилин п’ять безперервно аплодує і ритмічно скандує - „Сла-ва! Сла-ва! Сла-ва!”
Сталін з посмішкою, щирою, як у діда Панаса, помахав долонею і тихо сказав у мікрофон: „Садітес, таваріщі!”
При слові „садітес” таваріщі в залі злегка зблідли, напружилися і заскандували вже просто істерично: „Сла-ва!!! Сла-ва!!! Сла-ва-а-а!!!!!..”
Врешті потроху стали затихати і всілися. Запанувала мертва тиша.
Сталін, лагідним голосом:
- Міне інастранниє каріспандєнти інагда спрашівают: как ета ваша партія так убедітелна віігривает вібари? 99,9 процентов за партію балшевіков, ета же с ума можна сайті! Ну, я ім атвічаю: рпавілная рекламная кампанія, агітатори-шмагітатори в каждий дом, лістовкі в баракі - і народ атдайот сваі галаса! Патаму что знаєт: атдать свой голос - ета ні больно! А єслі не атдать - буде больно. Да, Лаврентій? Где ти там?.. Ілі тут?..
З-за куліс, глухо:
- Да, дарагой таваріщ Сталін! Будет больно! - партія абіщаєт!
Сталін здивовано озирається:
- А, ти вже там? Ну-ну... Так вот: я і сам інагда удівляюс! Я вот спрашіваю: „Лаврентій! Іді суда, дарагой! Пачіму каждий раз - 99 і 9? А где іщо 0,1%? Ета что, такая утруска-усушка? Ілі ані ні сагласни с палітікай партіі?” А Лаврентій міне: „Работаєм, таваріщ Сталін! І утруска, і усушка, і посадка, і прополка!” А я єму: „Так что, на следующі вібари будет 100%? Атвічай!” А он: „Будем стараться, таваріщ Сталін!” І стараєтса, стараєтса... начей не спіт. А вибари пріходят - апять двадцять п’ять! То єст - 99 і 9... Просто містіка какой-то, ета цифра... Я уже думал: может батюшку пазвать, пускай ЦВК асвятіт? (сміх в залі; аплодисменти) Ета я пашютіл. Нет, канешна, пака у нас єст Лаврентій, батюшка нам не нужен. Ведь у Лаврентія не только ікони - жівіє люді міраточат! Правда, Лаврентій?
З-за куліс відкликається невидимий Лаврентій:
- Святая правда, вождь народов, лєпший друг колхозніков, доярков і хлеборобков, кремльовскоє сонце і гарант демакратіческіх вібарав, дарагой і любімій таварищ Сталін!
Зал підхоплюється і звично скандує:
- Сла-ва!!! Сла-ва!!! Сла-ва-а!!! Де-мо-кра-ті-я!!! Ур-р-а-а-а!!!...  
Занавіс.
    
 
*             *               *
  
Україна. Київ. Ядуковшик і Хазаров перед вимкненими телекамерами.
Ядуковшик, насуплено:
- І шо ми тут з утра робимо? О, відкрий мінералку, бо сушняк…
Хазаров, запопадливо:
- Так бріфінг!.. Я ж казау єщо вчорась, чта будіть брифінг по тємє: як ми чісто дімакратічна вігралі вибари.
- Мда? А я шось не в тємє... Я тільки помню, шо сказав пацанам, шоби вони  всіх побідили, а як не побідять, то построю всіх в шеренгу і дам всім в табло, а про демократичні - не помню, не казав такого... А хто буде зараз в ящик казати? Давай ти, бо у мене з утра завжди правопісаніє хромає. Так то воно у мене хароше, тільки хромає. З утра. Особєнно перед камерами. Як у Добкіна. Ги-и!.. Доб-кіно! - хапається за голову. - Блін, шо ж це так башка тріщить!.. О, знову! Ти чуєш? - повертається до Хазарова і тикає пальцем собі в лоба. - Отут тріщить; чисто, як гравій в бетономішалці... А, поняв! То мислі, навєрно, труться одна об одну - тому і грохот...
- Та нєт, тєбє нада виступать, ти ж у нас гарант дємакратіі. Практіческі - атєц нациі! Так что сєгодня ти будєш нашим Іоанном Златоустом.
Почувши в свою адресу „Златоуст”, Ядуковшик напрягся і замислився. Перебравши в голові всі кубіки зі знайомими словами і не знайшовши там „Златоуста”, Ядуковшик вирішив звично орієнтуватися на підсвідомо-асоціативні рефлекси.
- Златоуст, кажеш? - меланхолійно чухаючи кулака відізвався задумливо Ядуковшик. - А якшо я тобі, умному такому, слєгонца з лівої в табло засвітю?  
- За что, Вітя? - здивовано округлив очі Хазаров, швидко знімаючи про всяк випадок з носа окуляри. - За что? Я ж в харошем смислє! Златоуст - он знаєш какой крутой? Он такой чо все стрелкі он разводіл без стрільби і поножовщіни і єслі гаваріл что там все пацани єго слушалі а он побєждал всех-всех сілой мислі такая била сіла у єго мислі і пацани сказалі, что Іоанн - конкретно Златоуст!
При загрузці файла про Златоуста операційна система Ядуковшика підвисла. Він секунд десять сидів нерухомо зі скляним виразом очей. Врешті, вирішив перезавантажитися. Трусонув головою. Почувши під черепом знайоме скреготіння гравію в бетономішалці, з полегшенням зітхнув.
- Значить, так: ще раз будеш так длінно говорити - точно дам в табло. Це по-друге. А по-перше - ти і будеш сьодня златоустою. І без базара! Давай, птіца-Говорун, включай ум і сообразітєльность. А я пішов.
- Куда ж ти, Вітя? - Хазаров розгублено закліпав очима, озираючись навколо.
- Ну... У мене ж дача, ти знаєш; а там соток - і не сосчітать! А це все треба і прополоти, і полити... Так шо - будь здоров!
Ядуковшик встав, коротко кинув своїм товстолобикам: „На дачу!”, і посунув на вихід, радіючи, що позбавився цього геморою - бути „златоустом” перед камерами.  
Хазаров залишився один. До нього підійшов хтось з технічного персоналу.
- Ми готові. Скажете, коли починати.
Хазаров приречено зціпив зуби; завтра знову всі будуть перемивати кожне його слово, а зачувши фразу „Наш Златоуст” всі будуть знати, про кого саме йде мова... От, блін! Але - нема чого робити! Він кивнув оператору.
- Вибори завершиліся! Це билі саміє дємократічниє вібори за всє двадцать лєт існування нашого гасударства! Вєсь мір в захватє от такіх вибарав і гаварят в адін голос, что такіх вибарав ані нє віділі нігдє! Журналістав било просто не меряно! Єздили бригадамі і освєщалі всьо под чістую! Камня на камнє не оставалось там, гдє прошлі журналісти! За правду - горло рвалі! Тєпєр ми знаємо, как можно гарантіровать дємократію на прєзідєнтскіх виборах - журналісти, вот наша сіла! Большиє мобільниє бригади корєспондентов по всій странє! Да, еті скромние безимянниє парні с отмороженимі мозгамі і окаменєлимі сєрцамі, еті апостоли правди в кожанках і трєніках „Адідас” помогалі нам ізо всєх сіл, как моглі! Так что екстремізм і фальсіфікациі со сторони оппозіциі нє пройдут! Нє на тєх напалі! А гарант так і просіл пєрєдать, что у в пятнадцатом годє он всєм гарантіруєт - слєзьмі кровавимо ридать будєтє, вот кто протів дємократіі! А Ющенке просіл пєрєдать наоборот - тьоплий прівет і братскоє рукопожатіє. Чмокі-чмокі, сердешний наш друг, Віктор Андрєіч! Вобщєм, поздравляю всєх с апофеозом дємократіі, а ми пошлі готовіться к слєдующім виборам.
До встрєчі на лініі фронта возле урн для ізбіратєльства, дарагіє согражданє!..