Важко назвати цей текст «сповіддю спостерігача», скоріше – думками вголос. З метою особистої безпеки називати округ не буду, зазначу лише, що це один з кількох «проблемних» на території Києва і Київської області.
Працюючи в якості спостерігача на цих виборах до ВР, я побачила багато чого такого, що не прикрашає ні діючих політиків, ні тих, хто хоче ними стати. Брудні методи боротьби за мандат, «чорний піар», незаконна агітація з одного і з іншого боку.
Неподалік від мого будинку вже майже два тижні після виборів висить немаленький щит з політичною рекламою «Батьківщини». На Лук’янівці біля «славнозвісної» ОВК №223 вже може зняли, а може ще й досі «радує око» реклама противника Пилипишина – кандидата від «Свободи». Це ж, відповідно, означає, що і вдень виборів вона теж там висіла. На огорожі київського дельфінарію досі висять фотографії усміхнених Юлії Тимошенко і кандидата Терьохіна. Теж саме стосується і Горбаля, і Ємця. Питання не втому, хто більше, тут якраз був "паритет".
Як офіційний спостерігач, я фіксувала такі випадки і повідомляла про них. Однак справа не в цьому, а втому, що про «утиски опозиції» і «утиски свободи слова» можуть казати виключно ті люди, яким вигідно маніпулювати громадською думкою на свою користь.
Вибори у більшості округів уже завершилися, причому у більшості з них – із прогнозованим результатом. Десь ще точиться боротьба, адже кожен розуміє ціну проходження до Верховної ради. Причому боротьба триває запекла, із залученням усіх можливих засобів – аж до особистої участі у бійках народних депутатів та кандидатів у нардепи.
Політиків (теперішніх і майбутніх) не хвилює, що про них зараз і потім казатимуть, головне – результат, будь-якою ціною.
Але поки вони билися за перемогу, у мене була можливість поспілкуватися з тими двома міліціонерами, які охороняли нашу дільницю. Вони, по-перше, були дуже «зашуганими», чесне слово. Зі своєї окремої кімнатки з’являлися вкрай рідко, не знаю, навіть, чи вони щось їли. Принаймні, ми їх до себе не запрошували, а вони до нас не дуже і виходили.
Один з них, старший лейтенант, сказав якось, що їм заборонили в день голосування заходити до приміщення, де засідала комісія. Вони, здається, з острахом очікували того моменту, коли за вказівкою голови ДВК або його заступника доведеться втихомирювати когось із неспокійних кандидатів чи діючих нардепів, що об’їжджали дільниці. Для наших міліціонерів усе закінчилося добре, ми «здалися» (відвезли документи в окружком) – і по домівках…
Що мене здивувало, так це… безпорадність міліції, чи як це ще назвати? Міліціонерів у програмах по телевізору б’ють всі, хто лишень може стояти на ногах, включаючи літніх пенсіонерів, а вони, похиливши голови, змушені мовчки терпіти біснування натовпу і окремих «політиків». Я не закликаю міліцію почати діяти жорстко, але ця «терплячість» виглядає як безпорадність і безсилля Закону.
У той же час деякі горе-політики, впевнені у своїй безкарності, не дуже соромляться у виборі методів «виховання» міліціонерів.
В хід ідуть образи, фізичне рукоприкладство, а міліція - мовчить. (Як, до речі, і на Євро, коли міліцію звинувачували у зайвій толерантності до окремих "гостей", які люблять "полити" стіну або клумбу, коли надто сильно припече в туалет).
І ніхто з ораторів, які клеймлять міліцію, не згадує, що вона не діє САМОСТІЙНО, а ВИКЛЮЧНО за рішенням суду або голови дільничної чи окружної комісії.
Занадто великий рівень толерантності, як на мою думку, проявила міліція. Від неї не чекали того «сплеску», як під час подій у Первомайську. Таке враження, що люди звикли плювати на «ментів», а ті звикли мовчки все терпіти. І раптом ця «пружина» не очікувано розпрямилася, змітаючи все на своєму шляху.
Утім, ніхто не подумав, що міліція лише використала деякі зі своїх можливостей (передбачених законодавством!), аби виконати свої прямі обов’язки. І зараз дехто намагається «повісити всіх собак» на міліціонерів. Простіше немає нічого, адже на відміну від інших силовиків, сержанти або офіцери міліції – на видноті.
Проте, на мою думку, краще згадати, КУДИ дзвонять «політики-гарячі голови», коли бачать порушення Закону? Правильно, у міліцію. То чому ж, звертаючись до міліціонерів (до тих, кому вони начебто не довіряють!), ці люди демонструють повну неповагу до представників Закону?
Просто незрозуміло… Поясните?
