Надибав якось я, сірома, серед інтернетних світлин відкрите, усміхнене, добросерде українське обличчя нашага, малорасєйскага прем’єр - мін’істра, в солом’яному брилі і навіть в холопській вишиванці, «задля чтобы блыжчє буті до народу.»  Отоді я і пачувствавав щирість і чесність цієїл  юдини всіма своїми сірмяжними фібрами.
Поєліку, якій пан станєт равняться с простолюдіном?
А сєй не погнушаши.
 
     Цей образ – корінного сарматного трипільця перекриває своєю величчю тільки сам достойник – гварант, який по легендам зходить аж до династії Гамбургерів-Анусовичів, но, про якого аз нє открівахє уст.
Ібо нє желахо оскверніть устамі нєумытымі.
 
    І так захотілося живописать цього велетня єкономічної геології, але щоб в натурі, всім народом, і щоб сховатися йому, курві було ніде. І люде все з вилами і лопатами, і сують йому тую лопату, мовляв: На! Копай, сцуко!!!
А руки тремтять, а штани смердять...
Але це вже лінч прямо якийсь, а не живопісь...
І взагалі, щось я збився з канви...
 
    Плюнув я в монітор і пішов на косовицю.
Весь день до мене не вертався добрий гумор, а вночі мене мучали кровосісі так, що я прокинувся як побитий. Тоді я і написав цю епітафію. За тиждень цей хижий вишкір чупакабри з інтернету нарешті підвивітрився з моєї підсвідомості, я витер і увімкнув монітора, і  довідався що епітафію я написав трошки зарано.
Але, що зробиш, якщо недовго – я почекаю...
 
              ***
Пад кітайской вышыванкой
і саломяным брыллям
Самородистый Сусанкін  
Пахлояновічь Колян
 
Нідалугою дарогой
Він країну нє вэдэ
Патамушта он гєолух
Знаіт шо, когда, і гдэ…
 
Знаєт он москальську мову,
Ту шо в Кієв прівэла.
І єщё два дівных слова
«Підманула - підвэла»
 
«Дапашлівы» їщё знаєт
Знаєт также «Вашу мать»
Всю країну он імаєт
Вікторфёдрочу слабать.
 
Єслі партія накажет –
Он рєформу правідёт.
І ніхто їму ні скажет:
Ты, Подляныч, ідійот!!!
 
Скоро ты пойдёшь на дємбєль
Но нє скіглі, Пахлоян!
Мы на помінках, с народом
По тєбє порвём баян!!!