Ну, ви лише подивіться на цих америкосів. Тільки вчора відбулися президентські вибори, а вже сьогодні весь світ знає, що переміг Обама.
 
Більше того, мало хто знає, що одночасно з президентськими виборами відбулися вибори до конгресу (435 місць) та частково до сенату (33 місця). І результати також вже відомі.
 
І ніякий ураган «Сенді» не зміг перешкодити провести вибори та порахувати голоси.
 
З чого робимо висновок, що влада в Україні значно небезпечніша й безглуздіша за будь-яке стихійне лихо, бо в нас вибори начебто відбулися ще 28 жовтня, а ми до сих пір не знаємо остаточних результатів.
 
А все тому, що американці вже давно перетворили вибори в суху бюрократичну процедуру. Інша справа в нас. В нас до процесу виборів, а особливо до процесу підрахунку голосів (що важливіше) підходять творчо. З вогником підходять, можна сказати.
 
От, уявіть собі – ви в неділю виконали свій громадянський обов’язок, дійшли до дільниці, назвали свою адресу, на підтвердження особи показали паспорт, двічі розписалися за два отримані бюлетеня, зайшли в кабінку для голосування, уважно вичитували що там і де понаписувано, перед тим, як поставити галочки (або хрестики) в квадратики, ще раз перечитали написане, щоб, не дай Боже, не помилитися, поставили нарешті галочки (або хрестики) в потрібні квадратики, ще раз перечитали, щоб остаточно переконатися, що все правильно, вийшли з кабінки, насилу запхали довжелезні бюлетені в щілину урни для голосування і з відчуттям виконаного обов’язку нарешті покинули дільницю.
 
А зранку не встигли прокинутися, а результат вже відомий. Стільки зусиль затрачено, скільки обговорено всього ще до самих виборів, скільки списів поламано в суперечках з опонентам і отак зразу все?
 
А де інтрига, де адреналін, де щоденне очікування повідомлень з ОВК та ЦВК, які нагадують вже швидше повідомлення з лінії фронту? І так проходить тиждень, другий, а ви на стрьомі, кров струмує у ваших венах, і вже ніхто не впевнений в кінцевому підсумку виборів.
 
«Беркут» штурмує виборчі дільниці, викрадає протоколи, б’є виборців, ламає ребра кандидатам, на допомогу міліції кидаються бритоголові братки з посвідченнями журналістів, в повітрі різкий запах сльозогінного газу та аміаку, суди приймають рішення про вилучення протоколів, ЦВК приймає рішення про перерахунок голосів, верховна рада, яка вже наче й не верховна рада під шумок приймає кілька законів і призначає перевибори, або все навпаки (тут уже не розбереш хто що і скільки приймає) уряд каже, що на перевибори грошей немає, то тут то там порушуються кримінальні справи проти виборців, голови ОВК зникають в листопадовому тумані разом з печатками, зубними щітками й закордонними паспортами, Янукович вперто ховається невідомо де, під ЦВК мітингує опозиція, комуністи біля пам’ятнику кату святкують день жовтневого перевороту. Словом – життя пульсує. Час, затрачений на перебування у виборчій кабінці, окупається сторицею.
 
А в Штатах сіро й похмуро – ніякого тобі адреналіну. Мітт Ромні, білозубо посміхаючись привітав з перемогою не лише Барака Обаму, але й дружину Обами, і дочок Обами, і, здається, навіть собаку Обами . Далі нудні будні.
 
В нас же все продовжується й невідомо, коли закінчиться. Бо вибори в Україні процес особливий, унікальний, сповнений сюрпризів та несподіванок. До того ж перманентний.
 
І, чесно кажучи, остогидла вже ця перманентність. Їй, Бо...

(На фото: Барак Обама та його собака на ймення Бо)