Віктору Івановичу Чаушеску не спалося...
Йому було так херово, як не було навіть на зоні.
Віктору Івановичу Чаушеску було страшно...
Тисячі людей, отих дрібних нікчемностей, яких менти люто, як комах, розганяли перед його кортежем, перестали його боятися.
Десятки тисяч лузерів перестали його боятися.
Сотні тисяч бажали йому... що, вони так і казали?.. суки!.. за що?.. я ж давав їм жити - сиди тихо, плати бабло і живи спокійно...
Віктору Івановичу Чаушеску було муторно на душі.
На людях він ще строїв з себе крутого фраєра, але коли залишався один...
...Він чудово розумів, що він – дійсно один, і вся челядь, все оте кодло, яке йому либилося і привітливо скалило зуби, здасть його будь-кому, хто прийде в Межигір’я і відкриє двері ногою.
У ментів вже криша почала їхати – матері їх проклинають!..
...і шо там пацани в тому Первомайську возяться – посадили одного, другого на перо, ще пару на кічу, і закрили тєму...
...і в Білій ще цей Марченко упирається, крутого з себе строїть... та суньте йому ствол у фейс, подивимося, який він крутий... що, сували?.. і шо?.. не втік?!. ну, вобще народ страх втратив!..
Шо робити?..
Шо робити, сцуко!..
Так, вертак заправлений? Дивись мені, шоб по першому свистку запускав!
Куди, куди...
А я знаю – куди?..
Тікать нада з цього Києва...
Чи в Данєцк рванути?..
Так було класно, сиділи собі королями, бухали, щимили цих... як їх... по шахтам... а, шахтьорів...
І нахера мені те президентство!..
Тепер пацани бабла наварили – і в очерет, а я – як прищ на жопі...
Сцуко, шо ж робити?..
А ну – дзвінок другу...
- Привет!.. ні, не сплю – работаю... не бухой - з чого ти взяв?.. нормально у мене нерви... всьо під контрольом... а ти як?.. все мочиш в мортирі?.. і шо, помагає?.. вже третій срок, кажеш?.. ну, давай, як-небудь по пиву... я ставлю, ясен пень... я ж завжди ставлю... мочить, кажеш?.. ну-ну... я подумаю... пока.
Поклав трубку. Секунд десять стояв нерухомо. Потім натиснув на кнопку. В кімнату увійшов незнайомий в темному балахоні з капюшоном на голові, який приховував його обличчя...
...Віктор Іванович Чаушеску не знав слова „біфуркація”.
Зате він знав слово „гаплик”. І знав, що іноді гаплик приходить з посмішкою хижою.
Також Віктор Іванович Чаушеску, в силу своєї тупості, не знав, що іноді слова „біфуркація” і „гаплик” означають, по суті, одне й те ж.
Правда, у нього був досить точний інструмент, яким він іноді „чувствовал”. От і зараз він цим інструментом „чувствовал”, що після того, як він скаже оте слово – „мочіть!”, ситуація зміниться, але не гарантовано, що на його користь. Щось його зупиняло...
...Азазело бачив ці судорожні вагання Чаушеску. Йому навіть було приємно дивитися на те, як німіла і мучилася в страшних корчах напівзотліла душа Віті Чаушеску.
Азазело було приємно дивитися на діло рук своїх...
Але вагання сірого від необхідності приймати рішення Віктора тривали занадто давго.
Азазело підійшов, поклав йому руку на плече, і тихо нахилився до вуха:
- Ну, давай, Вітя, починай! Мочи... своїх!..
