Хтось може мені сказати, куди це раптом подівся Янукович? Бо я його вже ось тиждень не чую й не бачу. Не скажу, що мені від цього погано – швидше навпаки, та все ж. Де гарант, до холери.
 
Бувало, коли не ввімкнеш («ввімкнути», якщо пам’ятаєте, улюблене слово Віктора Федоровича) ящик, а там він. Великий, вгодований, з замріяним поглядом. Одразу видно, що чоловік зайнятий рішенням глобальних проблем і йому не до нас з вами. Але обов’язок примушував з’являтися на екранах і вимовляти ці, такі незручні для вимови слова. Тай як їх вимовиш, якщо думками ти десь там, на пеньках Межигір’я.
 
А тут, після виборів, як корова язиком злизала. Я розумію, що вибори, що в столиці рідна партія гаранта зазнала принизливої поразки й показала, як регіоналам так й лічна таваріщу Януковичу, міцного середнього пальця, але ж рідні електоральні області не підвели й таки намалювали сякі-такі (нехай і сумнівні) тридцять відсотків.
 
Ну, хоча б заради ядерного електорату міг Віктор Федорович з’явитися на телеекранах, подивитися затуманеним поглядом на глядача й промовити: «Спасіба жителям Данбаса…».
 
Але ні. Посилає замість себе бідолашного Нікалая Янича, котрий не те що слово «ввімкніть» не годен вимовити, а й взагалі половини слів не вимовляє. І цей сивочолий старець розповідає нам, що ми (український народ) підтримали генеральну лінію правлячої партії.
 
Правда згодом виявляється, що не всі підтримали, бо ктотокоєгдєунаспорой проявив чорну невдячність. Особливо ці кияни кляті, для яких регіонали мало навпіл не роздерлися в бажанні покращити життя вже сьогодні, а вони…
 
А ще прем’єр-міністр божиться, що влада не має ніякого відношення до того, що відбувається на «окремих виборчих дільницях». Це вони самі, мовляв. І «Беркут» сам на людей кидається, і окремі члени виборчих комісій намагаються сфальшувати вибори на користь провладних кандидатів лише з великої вдячності за «пАкращення», та від безтямної любові до Януковича.
 
Може воно й так. Прем’єр-міністру видніше.
 
Та скажіть мені куди подівся Янукович. Хтось його бачив?