Не оминув у своїй творчості Микола Гумільов і соціальні виразки суспільства, викликані вітрами перемін і загальною розбещеністю населення. Він закликає їх досліджувати, а не гамселити щодуху із усієї дурі, як казино чи паліїв війни. Бо хвороба загнана вглиб - небезпечніша. Вона мутує, зараза, як той нардеп, що бігає з фракції у фракцію в пошуках ще кращої долі. Не маючи виразних ознак, вона руйнує організм своєю пристосованістю до будь-якої божої роси.
 
Не властивий текст:
 
На русалке горит ожерелье
И рубины греховно-красны,
Это странно-печальные сны
Мирового, больного похмелья.
На русалке горит ожерелье
И рубины греховно-красны.
 
У русалки мерцающий взгляд,
Умирающий взгляд полуночи,
Он блестит, то длинней, то короче,
Когда ветры морские кричат.
У русалки чарующий взгляд,
У русалки печальные очи.
 
Я люблю ее, деву-ундину,
Озаренную тайной ночной,
Я люблю ее взгляд заревой
И горящие негой рубины…
Потому что я сам из пучины,
Из бездонной пучины морской.
 

Властивий текст:
 
На повії червоне намисто,
Її погляд гріховно-прозорий.
Вона Мавка сучасного міста.
Її очі нам сяють, як зорі.
На повії червоне намисто,
Її погляд гріховно-прозорий.
 
Її ноги у чорних панчохах,
Вони мають чарівную силу.
Зупиняють вони на дорогах
Перехожих та автомобілі.
Її ноги у чорних панчохах,
Вони мають чарівную силу.
 
Вона - дріжжі уяв про красу
В головах переважності людства,
Що цінує обгортку паскудства.
В непохитності віри несу
Я шаблони мистецтвом навіяні.
Я і сам теж милуюсь повіями.