Сьогодні вранці, прокинувшись, як завжди  йду на кухню варити каву.
 
Сьогодні - день тиші. Треба переключити мозок на щось інше.
 
Переключаю (перемикаю).
 
Роблю різні ранкові маніпуляції.
 
Вмикаю німецький електрочайник, зроблений в Китаї.
 
В ньому гріється гріється вода, яка пропущена через фільтр того ж китайського виробництва.
 
Тим часом раритетною радянською ложечкою із марганець-нікель-цинкового сплаву ціною 5р.50к., виготовленою, здається, в Запоріжжі (Стефа - привіт, а де, доречі Зеленяр?), насипаю півтори ложечки цукру по 7,50 грн. за кіло в стареньку перевірену джезву, куплену років 10 тому в Євпаторії (там теж є наши люди).
 
Що за кава? Суміш "...отборных сортов, выращенных на высокогорных плантациях Центральной и Южной Америки, Африки и Индии."
 
Одразу відчуваю себе інтернаціоналістом-космополітом.
 
"Кофе обжарен и расфасован в г.Люберцы Московской области". Оба-на! Ніфігасє! Оце так вляпався!
 
Три ложечки з горкою.
 
Вода закипіла. Наливаю воду в джезву - хай трохи настоїться.
 
Тим часом білоруськими сірниками розпалюю газову плиту "Модель1457-01" (Україна), наливаю воду в джезву, ставлю на слабенький вогонь, помішуючи за годинниковою стрілкою (7 обертів), довожу до легкого кипіння і через сітєчко (ціна 55 коп.) розливаю в чашечки Баранівського фарфорового заводу, що на рідній Житомиршині...
Смакота! А якщо додати трошки неразведенага згушчанага малака Рагачоускага МКК... То буде кава з молоком. Але сьогодні краще - півложечки Ризького Бальзаму...
 
Отже - день тиші. Я переключився. Сподіваюсь, що  і ви.
 
Начеби-то все, як завжди в суботу. Але щось не те. Чому така тиша?
 
Згадую, що у нас вже три тижні є кошеня. Коротенько, звідки він взявся. Звісно, що спочатку його народила кішка. Вона живе в невеличкому київському ТОВ, яке займається виготовленням медичних інструментів. Вдень вона контролює процес виробництва серед фрезерних, токарних, шліфувальних верстатів та шастає біля тієї одноповерхової споруди серед кущів.
 
Отже, одного разу я йду туди у справах, а біля входу вовтузяться дві маленькі істоти - одна кольору кави з молоком, а інша - сіра з дивним конусоподібним, як у пацюка, хвостиком. У мене щодо цього хвісточка, виникає своя асоциіація. Він мені нагадав таку штучку, яку використовують для художнього розпису олійними фарбами. Це такий конус для фарби - зветься фунтік.
 
Невідома сила нагинає мене саме в той час, коли це сіре Воно намагається вдертися на мої штані. В цей час із дверей ТОВ виходять співробітниці з цигарками. - Добрий день! - Добрий день! Що це у вас за пацюкоподібна істота?  - А це наш Фунтік!
 
Далі все просто. Купую його разом з коробкою за 400 копійок і вже по дорозі додому телефоном ставлю перед фактом свою половину.
 
--
Тепер йому вже майже 2,5 місяця. Чудова тварина! То бешкетує, то спить півдня дрихне. Зараз розбужу...
-Фуня! Фуня! Киць-киць! Де він?
 
Що було далі?! Ні пєром опісать. Він зник. Перевірено всі закутки, шафи, дірки, відсунуто дивані, крісла, стиральна (пральна) машина. Вихожу на вулицю (у нас перший етаж, було трохи розчинено вікно). Версія така - міг по шторах вилізти і чкурнути на вулицю).
-Фуня! Фуня! Киць-киць! Нема! Кляну себе. І, звісно,  вислуховую все, що говорять в таких випадках - Это все твой дурдом! Сидишь до ночи... і т.д.
--
Хоч і тварина, але вона вже рідна. Нєрви, серце стукотить... Треба ковтнути крапель. Краплі в холодильнику. Відкриваю.
 
Ця сволота сидить на нижній полці холодильника і робить потягушечки! Поруч напівзжертий дитячий сирок... На термометрі +4.
Живий!
--
Мабуть сталося таке. Пізно вночі я пішов до холодильнику випити якогось соку (зроблено в Одесі). Поки наливав його в склянку на столі, Фуня прокинувся і заліз в відчинений холодильник. Не дивлячись, я його закрив і пішов спати.
--
Отакий у мене був ранок тиші.
--
Знаю, що нічого просто так не відбувається. І завжди треба робити якісь філософські висновки.
 
Можливо це знак, що ніколи не можна впадати у відчай! Завжди є шанс, навіть коли здається, що безвихідь.
 
Привіт всім від Фунтіка!
--
http://www.youtube.com/watch?v=o8S6hBoDKww&feature=watch-vrec
--
Нота бене.
Атакуй - не атакуй, все равно получишь... Не зараз так потім.
 
Слава Україні!