Емпірія життя є складною і неосягненою.
 
Ми ніколи не вгадаємо, що до чого призводить .. Ми всього лише люди, а Світ .. він є світ ..
 
Тим не менше, ми приймаємо рішення і час від часу діємо рішуче і впевнено. На душевному підйомі, так, наче до дій нас спонукає проведіння. Так ми діяли в 2004-му.
 
Ми лише відчуваємо, що починають зростати певні тенденції, з'являються течії .. Течії підхоплюють і несуть нас .. І ми збуджуємося і радіємо .. Ми бажаємо стати частками подій .. Їх учасниками .. Прагнемо пристати до руху, щоб сповнитись відчуттям солідарності, відчуттям нації.
 
Ніхто з нас окремо не здатен створити течій життя ..
 
Звичайні люди складають тканину життя. Вони прагнуть добробуту і душевного спокою. Вони працюють і розважаються.
 
Їм на голови впадають науково-технічні здобудки у вигляді компьютерізованих пристроїв, комунікативних систем, нових технологій побуту. І вони повсякчас намагаються пристосуватися до мінливого життя.
 
Щось вони встигають осягнути, навіть завести у звичний спосіб життя. Але по суті пересічні залишаються оплотом консерватизму. Їм не треба "принципово інакше", їм бажано "так само, але трошки краще".
 
Для того, хто спостерігає за життям суспільства, не є дивним, що консерватизм маси пересічних рано чи пізно потрапляє у кризу. Адже консерватори здатні асимілювати неспішні зміни, вони прагнуть нешвидкого покращання і тому вони опираються змінам кардинальним.
 
Але суспільство в цілому, якщо воно прагне бути успішним, мусить рухатися швидше, ніж на те згодні пересічні. От СРСР прогресував недостатньо швидко і тому впав. А все тому, що "трошки краще для кожного", коли вони сумуються по всьому супільству, продукують нам загрозливих проблем .. І для здолання проблем виникає потреба швидко здійнятися на нові висоти в технологіях життя.
 
Можна з екранів ТБ і моніторів інтернету розповідати про необхідність кардинальних змін. Але цього не вистачить, щоб пересічні сказали собі: "Еге, так далі жити нізя!", вийшли на вулицю і змінили напрямок свого життя.
 
І не тільки тому, що консервативність дорівнює тупості, а ще й тому, що для того, щоб повірити у необхідність кардинальних змін, треба весь вільний час займатися вивченням тих механізмів, за якими функціонує супільство. Щоб повірити у необхідність революції, треба бути одночасно філософом, інженером, вченим і мати нахили до революційних перетворень.
 
Слава Богу, таких божевільних суспільств не існує. Тому завжди будуть кризи, після яких спалахнуть революції.
 
Отже, нормальне суспільство має впевнитись на власному неприємному досвіді в тому, що без революцій так далі жити нізя.
 
Тією ж мірою, якою зростає частка пересічних революціонерів, нарощують енергію і тенденції, а за ними виникають і течії. Так було напередодні Помаранчової революції.
 
І чим виразнішими стають тенденції, тим скоріше збільшується частка пересічних революціонерів. Події починають скидатися на скачування снігової кулі з гори.
 
І тоді розділ "ІМХО" на ДД починає рясніти пафосом революції. І всі підхоплюють той пафос і співають гімнів.
 
Щось я не те написав?