Вас ще не нудить від брехні в комуністичній рекламі? Мене вже порядно дістало. Широко відомо – комуністи це найбільш цинічна партія з усіх існуючих в Україні. Тільки потвора може водночас жити в триповерховій садибоньці у Мостищі, їздити на авто за 150 – 200 тис доларів США, співпрацювати в парламенті з абсолютно капіталістичною Партією Регіонів і просторікувати про соціальну справедливість і всесвітню рівність.
 
Але те що вони розповідають в своїй рекламі наводить на прикру думку – таварішчі комуністи гадають, що більшість громадян України вже забули часи їхнього господарювання.
 
От наприклад. Комуняки у своїй рекламі нагадують що за часів СРСР існувала безкоштовна освіта, а зараз, мовляв, бюджетні місця у вишах щороку скорочуються. Варто нагадати таварішчам комуністам, що безкоштовною освіта була в СРСР далеко не завжди. У 1940 році був прийнятий закон за яким учні 8-го, 9-го та 10-го класів мали за своє навчання платити. Навчання в 8-10 класах коштувало 200 руб. у Москві та столицях республік, 150 руб. – у віх інших населених пунктах. Крім того навчання у вишах коштувало 300 руб. скрізь, та 400 руб у столицях республік, Москві та Ленінграді. Найдорожчою була освіта у художніх, театральних та музичних вишах – 500 руб. Діяв такий порядок більше 10 років – з 1940 року і був відмінений після смерті Сталіна у 1956 р. Тобто і під час війни і під час повоєнних злиднів, вищу освіту своїх дітей батьки мусили оплачувати.
 
Варто також нагадати дивовижну приказку радянських часів – «для студента дружина – не розкіш, а засіб не загриміти за Урал». За безкоштовну освіту радянський спеціаліст розплачувався розподіленням до чорта на запічок. Мій батько, наприклад, після вишу мав кілька років трубити на Сахаліні, а директор одної з фірм де я працював, по закінченню військового училища п’ять років милувався неосяжними просторами чукотської тундри та насолоджувався компанією двох десятків солдат-онаністів та шести пропитих прапорщиків з явно зсунутим дахом.
 
Інша брехня – «за роки Незалежності Україна втратила громадян більше ніж за Голодомор». По-перше в Голодомор 4 млн українців умерли жахливою смертю. Нині вони не вмерли – вони виїхали. А це принципово різні речі. По-друге, останній перепис населення зафіксував цікаву тенденцію, кількість громадян в Україні зменшилась, але українців лишилося стільки ж скільки було й перед розвалом совка – смертність та еміграція перекрилися народжуваністю. Тобто, виїхали з України переважно особи неукраїнської національності. Ви бачите щось погане в ситуації коли грек, єврей чи росіянин хоче повернутися на історичну батьківщину? Я – нічого.
 
На цьому можна було б закінчити, але існує й третій чинник зменшення населення України, подякувати за який ми мусимо саме комуністам. Тенденція до зменшення населення була закладена саме за радянської влади. Питання до мешканців міст, чиє дитинство припало на совок, а ну згадайте скільки дітей у вашому класі мали більше одного братика чи сестрички? А скільки не мали жодного?
 
За часів совка відбулася скажена урбанізація. Якщо у 1913 році мешканці міст становили 19,3% населення то вже у 1989 році – 67%. Селяни які переїздили до міст (особливо у 10 років після війни), природно народжували багато дітей через традицію багатодітності. Проте з 60-х років ситуація змінилася – кількість немовлят в Україні стала стрімко скорочуватися. Якщо у 1960 році в Україні народилося 870,6 тис немовлят, то вже у 1980 р їх було 740,6 тис, а в 1990-му – 657,2 тис. Ще в 1970 році демографи забили на сполох – коефіцієнт народжуваності на одну жінку дітородного віку впав до 2,05, тобто нижче рівня відтворення населення (2,1). Причина очевидна – мешканці міст не бажали народжувати багато дітей, а обмежувалися одним-двома.
 
У той самий період в Україні виріс коефіцієнт смертності населення. У 1960 р. на 1000 українців припадало в середньому 6,9 смертей, тоді як у 1990 р. цей показник становив уже 12,1. Чому так? Та дуже просто. З 50-х років почався період у який українці не зазнавали ніяких масштабних соціальних катаклізмів, а доти їх нищили тричі – у Громадянську війну, у Голодомори та під час Другої Світової війни. Очевидно в умовах тих злиднів умирали в першу чергу особи слабкі, хворі і старі. Водночас друга половина 20-го сторіччя – це збільшення тривалості віку життя у всьому світові внаслідок просто розвитку медицини. Але цей ефект не міг діяти довго – літні люди рано чи пізно умирали, а падіння народжуваності готувало совку демографічну мину уповільненої дії. У 1991 році смертність і народжуваність вперше збіглися – а всіма подальшими наслідками мала смакувати вже Незалежна Україна. Щира дяка комунякам!
 
Україна насправді має пишатися – як раз вона змогла переламати цю тенденцію. Народжуваність в Україні падала протягом всіх 90-х, і у 2000 році становила 358,1 тис немовлят. Проте з 2000 року народжуваність почала зростати і сягнула піку у 2009 році, як раз за прем’єрства Юлії Тимошенко – 512,5 тис. Попри всі старання «покращувачів», зламати цю тенденцію вони не можуть – у 2011 році народилося 502,6 тис маленьких українців. При чому тут комуняки?
 
Нарешті ми дісталися до найбільшої брехні комуністів – демократи розвалили СРСР і всі пов’язані з ним соціальні блага. По-перше, не зрозуміло яких демократів вони мають на увазі? В СРСР не було ніяких партій окрім комуністичної, і саме її представники обіймали геть чисто усі керівні посади в країні. Горбачов, Єльцин, Кравчук, Марчук, Морозов – всі вони були не просто комуністами, а й високими номенклатурними одиницями. Тож якщо хто і розвалив совок – то в першу чергу самі комуністи.
 
Зараз комуняки провину за розвал совка валять на одного єдиного Міхаіла Горбачова, хоча варто згадати що Горбачьов пройшов усі щаблі партійної кар’єри в КПРС. У Москву він був переведений через протекцію голови КДБ Андропова, а у Генеральні секретарі ЦК КПСС його рекомендував Андрій Громико – старіший член брежнєвського політбюро. Можна казати без сумнівів – Горбачов на той момент був вінцем творіння радянської системи. Генрі Кіссинджер у своїх мемуарах писав, що Горбачьов на переговорах розповідав американцям про те як в Америці катують негрів і ремствував через порушення в США прав жінок. Яка система – такі й вінці творіння.
 
Горбачок здобув у спадок від попередників війну в Афганістані, яка коштувала радянській економіці 3 млрд баксів на рік, плюс ще 800 млн доларів США – на підтримку прорадянського маріонеткового афганського режиму.  «Ефективність» радянської економіки була така що на 1988 рік 46,5% експорту СРСР становили паливні продукти, а чверть імпорту – харчі. Крім того, завдяки тій самій Афганській війні, совок уже сидів під ембарго на постачання до СРСР американського зерна, американського нафтодобувного обладнання та американського обладнання для виготовлення труб.
 
Історія розвалу СРСР – це історія різкого падіння світових цін на нафту. Ще президент Картер відмінив в США державне регулювання ціни на нафту. Президент Рейган пішов далі і значно знизив податок на інвестиції. Результат – в США підскочив видобуток нафти. Водночас видобуток нафти значно збільшила Саудівська Аравія (за деякими даними – за численними проханнями Рейгана). Наслідок – світова ціна на нафту бахнулася від 93 доларів у 1980 році до 20 баксів у 1986 р. Для СРСР цей фактор став критичним – протягом 85-91 років золотий запас СРСР зменшився від 2500 т до 240 т, а сума зовнішнього боргу СРСР зросла від 31,3 до 70,3 млрд доларів. Все б добре, але СРСР не забезпечував себе навіть харчами (для порівняння – Україна їх зараз експортує)! Перед СРСР в повний зріст встала загроза голоду! А про рівень підтримки совкової системи її ж громадянами, свідчить той факт, що з величезних збройних сил СРСР які давали присягу до останнього подиху боронити совок, на захист совка не встала жодна військова частина. Тож можна констатувати – совок був приречений на зникнення за будь-яких умов – питання стояло лише в ціні. Горбачов не розвалив совок, він зробив все можливе, аби розвал СРСР відбувся з мінімальними людськими жертвами. Та навіть якби совок зберігся, про ті соціальні гарантії можна було б забути – на них у комуняк просто не було коштів. А чи можна було реформувати совок? Для цього потрібні були б украй круті заходи, а рівень підтримки совка його громадянами – дивися вище.
 
То хто ж винний у розвалі совка? Ну, певно той хто створив економіку, здатну експортувати нафту й газ, а закупляти харчі. Тобто – самі комуністи.
 

Дмитро Калинчук