для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Маніфест мовчальника.


Маніфест мовчальника.
Я, той що живу на цій землі, з тих часів, що їх ніхто не може встановити. Я, чиї предки поховані від Відня до Джезказгану та Колими, і над більшістю з них нема ані фамільного гробівця ані хреста, а лише безіменний та незначний горбик на місцевості; я – чиє серце спало десятки літ, а понад те – і ще не прокинулось, свідчу: я свідчу перед собою, бо не маю більше тих, перед ким маю відповідальність та страх, бо не знаю свого Бога і не пам’ятаю своїх предків; я свідчу свою немічність та свою нікчемність. Я свідчу з початку 21-го століття про те, що я бачив та бачу, про те, що я знаю, і хай буде свідоцтво моє правдиве, як життя моє, бо не маю більше ні мірила ані відліку звідки мати чесність та волю, бо я є один нині сущий, який дітям має дати те, чого не дали мені батьки мої, через неміч свою духовну та страх, який гріхом ліг на мене, але гріх якого не допущу до дітей своїх. Я свідчу про тих, що без надії та сподівання брали до рук зброю та йшли воювати за майбутнє, якого й не сподівалися і яке прокляло їх. Я свідчу про тих, чиї величезні могили ані сліду не лишили на широких ланах найбагатших чорноземів, бо розорані були плугами дітей власних. Я свідчу про славу та ганьбу, я свідчу про честь та підлість я свідчу про життя, яке витривало та відновилось, я свідчу Тобі, Господи, бо більш нема й кому і хай свідоцтво моє прокляттям ляже на мене та єдино мені, Владико, дай муки тривання, але дітей, Господи, благослови на творчість, бо живі ми, Всесвятий! Бо ми є!
 
Не знаю,  Господи, чи у 42-му варто було брати до рук зброю, не знаю, Владико, чи варто було у 47-му та 50-му,  53-му, та 55-му воювати з Тим Що володіє Царствами Земними, але ж, Господи, чи ж могли б ми вижити інакше? Де була правда, як не на вістрі меча і де лишалась надія, як не в останньому набої?  
 
Я не складаю подяки тим, хто віддав життя за мене так ще недавно. Я не складаю подяки і тим, хто віддав життя за мене давно. Я не роблю цього, бо це занадто контроверсійно, невчасно і дуже дратує мого сусіда – того, що поселився у моєму домі без мого дозволу і дозволу моїх батьків. Він-бо не винен – його просто направило сюди начальство, а думати він ніколи й не вмів…
 
Я не збираюсь наводити лад на своїй землі, бо вона вже давно не моя і могили предків  лише зайва перепона для елітної забудови. Мені не стукає в серце попіл мого Клааса, бо  я давно розвіяв його за вітром часу – кондиціонер не вітер, а ФМ–радіо не сурма…
 
Я живу, але, у відблисках щодення, так і не знаю чому ЖИВУ ТАК, нарікаючи на Тебе, Всесильний, та тих, хто править мною, не бачачи, що це саме я – той самий, чия совість виправдає мене завжди, бо я це роблю заради… дітей!? Я насправді не знаю чому я це роблю…
 
Я все ще живу?
Канаріс [25.11.2007] | Переглядів: 1501

2 3 4 5
 Рейтинг: 27.1/6

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook