/Людина створена як знаряддя втілення великих ідей, грандіозних абстракцій. Коли вона позбавлена зовнішнього сенсу, коли вона живе виключно для себе, вона невротизується. В такому випадку невроз є свідченням душевного здоров’я. Український народ відчуває спрагу, але не здогадується про існування води. Можна тлумити спрагу медикаментозно або сугестивно, а можна зачерпнути з джерела./
 
-Але він, чомусь, черпати не хоче. Ми думаємо, що це результат його розумової відсталості. І працюємо на те, щоб йому це довести, а собі піднестися над усим і очолити метрополію.
 
/Ми застосовуємо одну з християнських метафор – джерело – бо у світі залишились тільки релігійні смисли/,
 
-а інших вже давно не знаходимо.
 
/Зустрічаючись із новим пацієнтом, Юнг з’ясовував чи той часом не католик, і почувши ствердну відповідь, відправляв до священика. А сам брався експериментувати з невротиками-атеїстами, вони все одне приречені./
 
-Експерименти виявись невдалими, тому, що атеїсти, як показали досліди, набагато краще за віруючих орієнтувалися в просторі своєї свідомості.
 
/Головами лібералів пробивають їх агаряни./
 
- Якщо убогі духом не знають що це, то я його заміню на - бусурмани, або - мусульмани. Можна було б сказати - нехристі, та мені хочеться показати свій розум, тому, я користуюся витіюватістю. Аристотель сказав, що зрозумілість сказаного для кожного є  цінністю  того, хто його приносить, але це не для екзальтованих метафизиків. Ми розбиваємо лоба об амвон примареної нам субкультури і променіємо офомонами.
Демокріт був демократом. А Демосфен ледачим.
 
-Ми хочемо бути Августом, але нас туди не пускають. Мріємо стати еллінськими жерцями, але нам приходиться вночі гризти подушку, а зранку шукати перекис водню та чорний олівець.  Ми закутуємось в тогу верчителя і спускаємось до неслухняних. Але неслухняні заливають воском вуха. Ми вишукуємо в підземеллях своєї свідомості аргументи, але знаходимо там тільки затхлу плісняву. Ми ховаємось за іменами міфічних богів, але боги до нас не приходять. Ми молимось на вогонь, але він не горить і мокрі дрова. Ми апелюємо до істини, а її немає. Ми потребуємо великих ідей, висловлених у рішучій формі, але їх ніхто не висловлює.
 
-Ми любимо солодко їсти, просторікуючи про високі матерії, але не здатні їх втілити.  Ми заспокоюємось і лягаємо спати, але ворочаємось до ранку з думками про свою вождистську боговибраність. Щоб потім, зі сходом сонця, знову у великому казані почати варити нашу локшину, яку потім, довгу та гарячу, будемо розвішувати на вуха нашим сектантам.
 

                                                                                      ***