Багато речей можна поділити якщо не на дві частини чи складові, то, принаймні, на крайні межі та те, що між ними знаходиться.
 
Є абсолютна темрява, де нема жодного променя чи елементарної частини, а є, можливо, абсолютне світло, де його більше вже не може бути просто фізично.
 
За зовнішніми ознаками людей розділили на раси, за іншими ознаками – на статі, ще за іншими – на батьків і дітей.
Хтось до чогось належить, чогось тримається…
 
І коли вже людина кудись іде, то, зазвичай, на цьому шляху намагається долати перешкоди, чи змінює свій напрям на той, який, за обраними параметрами, здається їй кращим.
 
Здається…
 
Здається, але часто виглядає аргументом реальним.
 
Ось і мені якось здалося, що дуже багато наших дій є наслідком того, що ми від чогось намагаємося втекти.
 
Ніколи б свідомо і не подумав, що щось можна робити лише для того, аби чогось не робити чи, навіть, і не бачити.
 
«Буду сидіти і дуже уважно читати книжку в громадському транспорті аби не побачити того, кому слід поступитися місцем…»
 
«Буду всі гроші тримати на банківських рахунках, аби коли хтось прохатиме в борг, відповісти, що все на картці і з собою нема… Бо ж дійсно нема!»
 
***
А ще ми дуже часто уникаємо правди… Звісно, є такий вагомий аргумент як «аби не нервуватися» чи «все одне я нічого не зможу змінити», чи «є ті, що знаються на цьому краще…».
 
Відтак, щасливими (як думаємо), і залишаємося за бортом правди…
 
Пам’ятаєте як у школі ми розв’язували рівняння з невідомими? Ми оперували відомими і рівністю аби знайти це невідоме… І, поза сумнівом, дізнатися про невідоме вірно можна лише тоді, коли достатньо відомих величин.
 
Це нормально, це зрозуміло, це правильно.
 
Проте чому в житті люди навпаки часто невідоме намагаються залишити невідомим, та й ще перетворити й відоме на невідоме?
 
***
В Україні, наприклад, за державними нормами на дитину в будинку-інтернаті має виділятися ОДНА пара взуття на два роки…
 
Тобто в цій парі взуття дитина має ходити і влітку і взимку, має грати в футбол у ній же, кататися на лижах у ній же, ходити в приміщенні в ній же, зростати два роки — теж у цій парі взуття. Одягти її великою, а зняти такою, що вже замала…
 
Є в Україні місця утримання (інваліди, диспансери, тюрми…) де інколи на добове харчування людини виділяється менше ДВОХ гривень…
 
Але ж часто ми цього не просто не знаємо, а й не хочемо чути. Ба й не тільки не хочемо, але й ще робимо так, аби в нас не було шансу цього чути… Проте залюбки дивимося комедійні та «розважальні» продукти.
 
Чому так? Звісно, причин ми знайдемо багато…
 
Але може все набагато простіше, до банальності?
 
Якщо виходити з логіки вирішування рівняння, і того, що ми уникаємо того, аби знати ВСІ складові рівняння, то виходить, що в нас просто не стоїть цілі це рівняння вирішити…
 
От і все…
 
Якщо ми хочемо вирішити рівняння, ми намагаємося дізнатися про його складові, якщо не хочемо вирішити — не намагаємося дізнатися…
 
А яка ж тоді відповідь на те, коли ми не тільки не намагаємося знати складових рівняння, а й робимо все, щоб узагалі не знати і навіть не чути про ці складові???
 
Насправді і тут також усе дуже просто: ми не хочемо знати справжнього результату й оцінки, та й навіть рішення того, у чому живемо…
 
І це — жахливо… Бо насправді ми НІЧОГО майже і не хочемо змінювати, тому і не намагаємося щось дізнатися. Але, звісно, ми знаходимо для цього інші виправдання, окрім правдивих.
 
Звісно, що є речі які змінити нелегко ба й навіть не реально. Але ж слід визнати й те, що змінити на БЛАГО те, складових чого ти не знаєш, — є просто неможливим.
 
Виходить, що чим більше ми ховаємося від правди, тим менше ми можемо КОРИСНО вплинути на ці аспекти життя, як і на саме життя загалом…
 
То ж маємо: якщо хочемо жити краще, мусимо шукати і не відвертатися від правди, іншого не дано і не може бути. І не буде.
 
Бо без правди ми колись усе ж таки жити не зможемо більше, а зараз з нею — тяжко, тому і ховаємося від неї...
 
Хоча, може, уся проблема не у важкості правди, а банально в нашій до ній нелюбові та ігноруванні реалій?
 
Не можу стверджувати однозначно…
 
Але щось в усьому цьому треба змінювати, поки не втрачено останні шанси.
 
Не можна ховати та ховатися від правди, бо на це просто вже немає часу.