для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru
Для полноценной работы сайта включите в вашем браузере поддержку JavaScript. В противном случае многие функции сайта будут недоступны

Плюс… люмпенізація всієї країни

Плюс… люмпенізація всієї країни
Партія Регіонів націлилася взяти в Києві не менше 25% голосів виборців при реальній підтримці серед киян на рівні 8%. Нісенітниця? Можливо. Проте завдяки конфлікту, що виник між регіоналами у Дніпровському районі міста Києва, відкрилася вельми цікава подробиця – вибори в столиці для ПР забезпечують ті самі люди які двічі, всупереч всілякому здоровому глуздові, приводили в мери Леоніда Черновецького. «Бабусі Черновецького» помалу з анекдоту перетворюються на сумні реальність нашого існування.
 
Про технологію обрання Черновецького мером свого часу розповіла, ще скандально-відома адвоката Тетяна Монтян: «Черновецький ходив в ярмі 8 років. У нього були списки бабусь. І дідусів. До списків Черновецького, про це мало хто говорить, не включали дідусів та бабусь з вищою освітою. От і все. Він їх цілеспрямовано годував. Він не просто прийшов і виграв. Він дуже довго і ефектно задобрював свій ресурс… Всі його космічні «загони» - це казочки для лохів… Він дуже цинічний і розважливий бізнесмен. І він працював на цільову аудиторію, на яку єдину міг працювати. Тобто з людьми з підвищеною навіюваністю, і з пониженими, в силу віку, розумовими здібностями».
 
Черновецький нині відлетів з Києва у невідомому напрямку, проте його «молода команда» нікуди не поділася. «Бабусі Черновецького» - також. Йдеться насправді навіть не тільки про бабусь, а як таке про людей, які живуть на соцдопомогу, відчувають потребу в грошах і не відмовляються не від чого. Крім пенсіонерів до такої категорії належать інваліди, матері-одиначки, сім’ї з низьким достатком, тощо й тощо. Саме до них приходять чепурні хлопчики від «молодої команди», аби поспівчувати горю та запропонувати невеличку, але так потрібну цим людям допомогу. Психологами давно доведено – коли людина постійно отримує гроші від одної й тої самої особи, ця особа буде користуватися 100%-ю довірою означеної людини. Особі потім навіть не треба закликати людину проголосувати за їхню партію, людина за благодійників побіжить голосувати сама, бо чудово розуміє, зникне благодійник – зникнуть халявні гроші.
 
Зараз у Дніпровському районі Києва у народні депутати по мажоритарні від Партії Регіонів ідуть водночас Анатолій Хміль і старий заклятий друг усіх киян Олесь Довгий. І от, Анатолій Хміль заявляє, що у районі Довгий без усякої компанії має 35 тис осіб, які готові голосувати за нього вже зараз. Смішки-смішками, але якщо у всіх 10 районах Києва структури Довгого мають таку саму кількість підгодованих осіб, то це вже 350 тис громадян – 30% київських виборців. Маючи таку армію, структури Довгого можуть теоретично вигравати будь-які вибори. Пусти їх у масштаби країни…
 
З масштабами країни спостерігається дуже сумна тенденція. Як будується люмпенська модель держави дуже багато розповіла російська письменниця і політичний оглядач Юлія Латиніна. Умовно кажучи, коли пан-повелитель регулярно грабує, ґвалтує, торгує наркотиками, але не забуває частину отриманих прибутків витрачати на подачки біднякам, будівництво для них будинків, купівлю дешевих пральних машин, тощо – його влада буде непохитна. Ніякими вільними виборами його не сковирнеш – найбідніші шари суспільства будуть голосувати тільки за пана-повелителя, аби не втратити жаданої халяви. Так діяв Пабло Екскабар у Колумбії. Так само чинив покійний Бадрі Патаркацешвілі у Грузії до приходу Саакашвілі.
 
Бідні шари населення в таких умовах перетворюються на люмпен, який стає головною опорою режиму. Вибудовується дивовижна модель суспільства – нагорі правлячий клас, який володіє найбільш смачними джерелами прибутків в країні. Далі – клас підприємців які обслуговують правлячий клас. Далі – клас службовців-силовиків, які істотно залежать від своїх зарплатень (бо більше ні чорта не вміють). На нижньому рівні – хлопи, тобто наймані працівники, для яких втратити роботу дорівнює смерті. А ще нижче лежить клас людей, які залежать від влади пенсіями, соцдопомогами та іншими трансфертами. Останні і мають стати ґрунтом легітимності правлячого режиму. Але не тільки вони. Скажіть а чи буде здатен бити по «руці що дає» працівник бюджетної сфери – лікар-вчитель-військовий-мент?
 
Система працює бездоганно. З одного боку, бюджетників ставлять в умови, коли вони змушені брати хабарі – інакше треба ставати фанатами приказки «не в грошах щастя». От тільки статтю за хабарництво ніхто не відміняв. Лікар-вчитель-чиновник, який раптом збуриться проти системи дуже швидко відправиться за грати за хабарництво сам. Ці люди мусять мати аж надто скажену мотивацію, аби кинутися щось міняти у суспільному устрої. Гроші платять? Зарплатні худо-гірко підвищують? От і гарно.
 
Стосовно любимого останнім часом журналістами креативного класу. У люмпенській моделі держави, для креативного класу, доріг існує три. У структури правлячого класу на солідні зарплатні і не менш солідну конкуренцію (і вже повірте їх там добряче потребують), у приватні фірми на обслуговування того самого правлячого класу, або – за бугор. І дорога килимом! Від того що чергове тіло з підвищеним IQ з прокляттями рідній країні відчалить на Захід, правлячий клас буде щасливий. Менше розумних – менше проблем.
 
А тепер, аби не виглядати фантастом, наведу деякі цифри від Держкомстату. В І кварталі поточного року в структурі доходів наших громадян 42,8% доходів громадян склали зарплатні, 40,4% - соціальні допомоги. Цифри практично однакові. Жах полягає в тому, що аби виплатити громадянам соцдопомоги їх спершу треба зібрати у вигляді податків з громадян, які отримують зарплатні! Себто, аби забезпечити виплати державних соцзобов’язань доходи працюючих громадян України треба умовно кажучи, розділити навпіл!
 
Але й це виглядає так, лише на перший погляд. З 45,5 млн населення України на 1 січня 2012 р. кількість осіб у віці від 15 до 70 років становила 33,7 млн людей. З них зайнятими числилися 20,3 млн людей, а серед осіб працездатного віку - 18,5 млн. З них, осіб що працюють на підприємствах економічної діяльності (тобто таких що виробляють реальні товари й послуги), з чисельністю працівників від 10 осіб і вище Держкомстат налічив 9,94 млн громадян. Викинемо з них суто бюджетні галузі, такі як пошта, освіта, медицина, державне управління, комунальні підприємства, установи культури та спорту, тощо. Лишається 5,8 млн людей. Додаємо до них 2,8 млн підприємців-фізосіб, разом з найнятими працівниками. В підсумку виходить 8,6 млн громадян України, які реально своєю працею наповнюють бюджет країни і «наймають» всіх інших працівників державних установ, аж до уряду та президента включно.
 
Решта – 11,7 млн осіб – це працівники армії, МВС, СБУ, прокуратури, судів, низки державних установ та різноманітних державних і напівдержавних охоронних фірм, кожна з яких «покликана покращувати життя» тих самих 8,6 млн українців які своїм трудом створюють реальні внутрішні та експортні товари та послуги. Саме з доходів цих 8,6 млн українців збирають податки, аби виплатити підвищені зарплатні 11,7 млн бюджетників та громадян чиї доходи напряму від бюджету залежать.
 
Але на цьому лихо не закінчується. Економічно неактивного населення в Україні налічується 12,26 млн осіб. З них 4,9% - це сезонні працівники, особи що не працювали через хворобу, такі що не шукають роботи, зневірені та інші. Ще 20,8% - особи що працюють в домогосподарствах або перебувають на чиємусь утриманні. Вищеперелічені категорії населення бюджетних допомог практично не отримують. Далі – цікавіше. 25% або 3 млн громадян – це студенти та учні, які потребують яких-неяких, але стипендій. І ще 49,3%, або 6 млн осіб – це пенсіонери, які отримують чесно зароблені пенсії. До них додаємо пенсіонерів апріорі, тобто всіх громадян у віці від 70 років і вище. Це ще 5,3 млн громадян. І ще – 1732,7 тис. осіб перебувають на обліку служб зайнятості як безробітні. В підсумку маємо 11,7 млн працівників бюджетної сфери плюс 16 млн людей, які живуть на державну соцдопомогу. Разом – 27,7 млн громадян чий добробут напряму залежить бід бюджету країни. Тобто – від податків зібраних з 8,6 млн українців – 19% населення країни.
 
У підсумку маємо. У 27,7 млн осіб з числа 39 млн дорослого населення (від 15 років і старше), існує тільки один стимул якось боротися з чинною владою – якщо опозиція пообіцяє їм доходи більші за існуючі. В умовах коли влада ці доході й сама худо-гірко збільшує, щось міняти в своєму житті ці громадяни банально не схочуть. Ба-більше. Пенсіонери соцдопомогу держави принаймні заробили (звісно не такі смішну, як вони мають). Проте пенсіонерам не поясниш, що мізерність їхньої соцдопомоги зумовлена серед іншого тим, що на збагачення держави працює лише 19% її населення, а не хоча б 25%. У свою чергу, бюрократ, який вже звик перекладати папірці і жахати підприємців, у страшних снах бачить перспективу крутіння гайок та укладання контрактів, коли кожна помилка оплачується з власного гаманця (як це прийнято в українському бізнесі). Армія бюджетників кровно зацікавлена зберегти існуючу владу - і вона переконуватиме в цій необхідності пенсіонерів. Зрештою – саме співробітники бюджетних установ становитимуть більшість працівників виборчих комісій на місцях. Саме там очікується найбільший рівень фальсифікацій. Додайте – саме бюджетники і пенсіонери є найактивнішою частиною виборців.
 
Правляча партія чудово розуміє, що наявність явних (отримувачі соцзабезпечення) та прихованих (працівники-бюджтеники) люмпенів гарантує їй збереження влади на невизначений термін. Й тому, певно, вже зараз ПР обіцяє заходи для збільшення кількості люмпенів. В першу чергу – коштом зменшення осіб зайнятих у підприємництві.
 
Регіонали, наприклад, уже пообіцяли забезпечити випускників вишів першим робочим місцем. Фактично це вилилося в створення квот на молодих спеціалістів на кожному підприємстві. Складно сказати якій кількості підприємств легше буде закритися чи перетворитися на 5-6 фізосіб, ніж тягти такий тягар. Партія Регіонів обіцяє дешеві банківські кредити. Експерти вже б’ють на сполох – якщо регіонали не задалися метою обдурити своїх виборців, чимала кількість іноземних банків просто піде з ринку – низьких ставок кредитів від них вимагатимуть у примусовому порядку. Тощо й тощо. Нарешті – виконання обіцянок регіоналів перед виборцями потребуватиме знову значних коштів. А це означатиме, що податкове навантаження на ті самі 8,6 млн наших громадян більшатиме і більшатиме. Що далі? Підприємці уже помалу перебігають у чиновники. Який сенс розвивати бізнес в умовах, коли доходи підприємця стають меншими за доходи чиновника який його контролює? А який сенс правлячій партії підтримувати розвиток підприємців, якщо вони для неї – вічна потенційна загроза?
 
І це все – без участі Лесика Довгого. А тепер уявіть, яке дивовижно стабільне майбутнє чекає на нас, коли технології вже обкатані у столиці, будуть перенесені на всю Україну? Від всіх цих політтехнологічних викрутасів страждає в підсумку держава Україна. Стає вигідно бути не виробником, а люмпеном. Громадянин який хоче працювати і заробляти – все більше стає рідкістю. Партія Регіонів зжирає Україну до самого ґрунту як кролі Австралію. Україна відома нам по «Кайдашевій сім’ї» з працьовитими господинями і міцними хазяями, помалу уходить у далеке минуле.
 
Дмитро Калинчук

© Дракон [06.10.2012] | Рейтинг: 46.9/75 | Переглядів: 8761

2 3 4 5 46.9/75




Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Facebook-login



загрузка...




programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2021 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Будь ласка, увійдіть за допомогою
Facebook-login