для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru
Для полноценной работы сайта включите в вашем браузере поддержку JavaScript. В противном случае многие функции сайта будут недоступны

За мотивами «По мотивам…»


За мотивами «По мотивам…»
На жаль, не маю можливості регулярно брати активну участь у житті Дурдому. Але як тільки з'являється трохи вільного часу, «прориваюсь» на сайт і намагаюсь надолужити згаяне. Іноді практично навмання клацаю по старим  сторінкам і читаю імхо тижневої - місячної давності. Як правило, витраченого часу не шкодую - завжди знайду і що-небудь цікаве, і «поживу для розуму».
 
На цей раз «зачепило» імхо Мрачного місячної давності «По мотивам…». Так зачепило, що захотілося написати своє імхо за мотивами «По мотивам…»
 
Для тих, хто не читав або забув про що мова, дуже короткий зміст.
 
Імхо Мрачного про роботягу дядю Васю, який полінувався,  не захотів  або не   зумів двадцять років тому зайнятися підприємництвом, в результаті чого опинився за бортом і сьогодні звинувачує в усіх своїх бідах підприємців. Імхо про олігархічну владу, що податками та правовим безладом руйнує чесний бізнес.
 
(Це дуже невдячна справа: давати «короткий зміст». Тим більше, якщо тут же починати полеміку з цим самим змістом. Тому і рекомендував би, і просив би читача трішки не полінуватися і прочитати або перечитати оригінал. На всяк випадок, посилання ще раз: http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/15507/user_id/5066.phtml )
 
I

Але спочатку відступ від теми. Перепрошую, великий.
 
Населення СРСР не тільки за марксистсько-ленінською ідеологією, а й на практиці дізналося і відчуло, що таке класовий підхід, класова позиція, класова відчуття, класова ненависть, класовий світогляд. Починаючи з двадцятих років, вся офіційна пропаганда, пригріті владою «пролетарські» література та мистецтво виправдовували будь-який злочин, будь-яке моральне збочення, якщо вони були вчинені в інтересах "правлячого" класу  і зміцнення диктатури пролетаріату. Самому в дитинстві потрапило кілька старих книжечок, герої яких і оголошувалися «героями» за те, що здійснювали підлості, капості або нічим не обгрунтоване насильство по відношенню до класових ворогів. Але в ім'я «високої» мети - торжества класової теорії. Навіщо далеко ходити, ще й сьогодні згадуємо Павлика Морозова. А скільки їх було «павликів»: вигаданих і випестуваних партійною пропагандою піонерів-комсомольців, більшовиків, чекістів, партпрацівників, які вчиняли злочини проти людяності, але в ім'я «інтересів»   робочого класу...
 
У більш пізні  часи класовий підхід у зв'язку зі зростанням грамотності населення вже просто не міг залишатися відверто дебільним і дуболамным. Свідома радянська людина вже повинна була мати і деякі позитивні якості: чесність, прямоту, принциповість (досить своєрідну) ну і яку-неяку любов  до дітей та собак. Але все одно залишалося головне - це правильні ідейні переконання  та служіння  Батьківщині і Партії, тобто,   головному класу держави. Яким так непомiтненько, поволі, замість гегемона-пролетаріату став партійно-номенклатурний клас. Народ і партія - єдині, а хто не з нами, той проти нас, в общєм...
 
І оголошувалися інакодумці і інакоробці: дисиденти, стиляги, фарцовщики, підпільні підприємці відщепенцями, неробами, дармоїдами та іншим декласованим  елементом. І місце їм знаходилось у в'язниці і дурці. В кращому випадку до висококласних, розумних, ерудованих професіоналів, що не  мирилися з класовим підходом,  застосовувавалася заборона на професію. І талановитий вчений, інженер, художник ставав опалювачем, двірником або бічем (бывший интеллигентный человек, бомж).
 
Не хочу далі втомлювати читача, але неважко було б довести, що саме класовий підхід у всіх своїх багатовидах і багатопроявах, штучна антиселекція і нейтралізація мислячих, порядних, ініціативних представників народу сформувало суспільство, переважаючим представником якого стала «проста радянська людина» - совок.
 
Особисто я від  класового підходу  конкретно не постраждав. Але осад   залишився на все життя. І запах. Відчувши  класовий підхід  просто не можу втриматися, щоб не сказати своє «фе!».
 
ІІ

До чого я це все? І при чому тут вищезгадане імхо Мрачного?
 
ІМХО (на мою скромну думку): вільно або мимоволі, навмисно або випадково, але автор мислить класовими категоріями, тобто здійснює все той же класовий підхід.
 
Звичайно, не той, старий совковий, який завжди здійснювався від імені «гегемона», за яким ховалося партійно-номенклатурне рило, а осучаснений, прив'язаний до сьогоднішніх українських реалій. Класовий підхід з позиції середнього класу. Але зі своїми до чортиків знайомими головними атрибутами: нелюбов'ю або ненавистю  до вищого (владно-олігархічного) класу та зневагою або презирством до тих, «хто нижче мене на зріст». (Чомусь згадується совдепівська «гнила інтелігенція»)
 
Щодо ненависті до «верхніх» промовчу. Хоча і знаю, що це дуже погане почуття, але, на жаль, майже поділяю його з Мрачним. (Про своє ставлення до сьогоднішніх хазяїв життя я,   думаю, однозначно висловився у своїй серії листів до українських олігархів.) І все ж, щоб уникнути все того ж огульного класового підходу, готовий погодитися, що і серед олігархів і високих чиновників можуть  траплятись нормальні, навіть корисні суспільству люди. Втім, нехай ці «верхні», хе-хе, самі захищають своє добре ім'я. А ось для «нижніх» завжди був і буду залишатися адвокатом.
 
ІІІ

Я визнаю існування дяді Васі Мрачного. Більш того, згоден, що   таких в радянському  суспільстві було дуже багато. Але залишалися і «недобиті» класовим підходом інші.
 
У мене є свій дядя Вася. Поважний, упевнений у собі мужик, який з повною віддачею вистоював вісім годин у верстата, конвеєра або верстака; заробляв свої 300-400 рублів, повністю, у відповідності з розумними запитами,   забезпечував свою родину і   клав…   на все близьке і далеке начальство. Бо не він до нього, а воно до нього бігло на напівзігнутих: «Вася, рідний, рятуй, якщо до завтра не закінчиш цей штамп, зупиниться півзавода». Сьогодні, вірніше, ще позавчора     завод продали на металобрухт. А дядя Вася не перекваліфікувався ні в мішечники (по-сучасному, чолноки), ні в маникюрщики  з масажистами. І далеко не тільки дядя Вася. В одному положенні з ним опинилися багато інших високих  професіоналів: інженери, вчені, педагоги..., що поважали своє діло, були захоплені ним  і не побажали чи не зуміли підлаштуватися під реалії дев'яностих років.
 
І мені байдуже з якої причини ці люди не потурбувалися робленням початкового капіталу: з гордині чи з  почуття власної гідності, з  ліні або невміння і небажання гнутися перед митником, корумпованим чиновником, рекетиром... Я знаю тільки, що «завдяки» тому, що «мої» дяді Васі опинилися за бортом, економіка країни втратила набагато більше, ніж вони самі. І не тільки економіка. Знизилася якість соціуму в цілому. Бо, хай не всі зі мною погодяться, але «мої» дяді Васі (в усіх соціальних прошарках) - це була еліта народу. Яка замість неї сьогодні спливла «еліта», думаю, розповідати розумному і освіченому читачеві не варто.
 
IV

Я б, можливо, і не відреагував на старе імхо Мрачного своєю «багатотисячною кількістю літерок». Зрештою, кожна людина   має право на свою позицію. Навіть при виставленні оцінки за чуже імхо завжди намагаюся в першу чергу відзначити його літературні якості та вміння автора донести до читача свої думки. Але... Тенденція, однак. На  класовий підхід  сьогодні можна натрапити далеко не тільки в публікаціях деяких авторів. Класовий підхід   сьогодні так поволі, так непомiтненько став визначальним при вибудовуванні взаємин між людьми з різних верств населення.  Класовий підхід  пронизав все українське суспільство знизу доверху і поряд з розділенням його на Схід, Захід і т.д. робить все більш ілюзорними надії на швидке його (суспільства) одужання.
 
Пани і холопи. Вони ніколи не об'єднаються і не стануть разом відстоювати свої права на матеріальне благополуччя, цивілізовану незалежність від влади, свободу слова, думки... Тим більше, змушений визнати, що досить велика частина «холопів» змирилася зі своїм становищем і навчилася задовольнятися своїми маленькими дивідендами від беззаперечного служіння «панам».
 
V

Абсолютно згоден з суспільствознавцями, які стверджують, що демократичний розвиток   неможливий без сильного середнього класу. Саме він, активний і незалежний, здатний цивілізованими способами примусити владу працювати не на свої, а на інтереси держави, країни, народу.
 
Чи здатний сьогодні український середній клас, що складається в першу чергу з підприємців, власників середнього ж бізнесу, виконати свою місію? На жаль...
 
По-перше, сьогодні він дуже малочисельний. Остання цифра, яка озвучується в ЗМІ - 5% від населення України. Тоді як у цивілізованих країнах - це від 60% до 90%.
По-друге, він все ще перебуває в стадії формування, не має чітко вираженої  громадянської позиції і своїх  моральних цінностей.
По-третє - його якість. Боюся, це окрема складна і серйозна тема. Можу тільки повторити услід за дуже відомим дідусем, одним з основоположників класової теорії: «Страшенно далекі вони від народу». І із-за своєї зневаги до «низів», і в силу орієнтації на цінності, які у відкриту не декларуються, але тим не менш,   сповідуються і насаджуються  «верхами».
 
VI

Без зростання українського середнього класу за рахунок істотного поповнення його «моїми» дядями Васями з різних категорій населення (від висококваліфікованих робітників до мислячих і незалежних інтелігентів) він ніколи не сформується в справжній клас, ніколи не стане розвиваючої силою демократії.
 
Чи готові, чи бажають сьогоднішні «мешканці» середнього класу прийняти у свої ряди велике поповнення з «низів»? Навряд чи. У кращому випадку їм це індиферентно. Це говорить, якщо можна так висловитися, про нерозвинений інстинкт самозбереження класу. Не піклуючись про своє кількісне і якісне зростання, він ризикує завжди залишатися іграшкою і хлопчиком для биття для олігархічної влади. До речі, за останні кілька років, якщо вірити Інтернету, український середній клас зменшився удвічі.
 
Чи буде олігархічна влада не на словах, а на ділі сприяти формуванню та зростанню середнього класу? Відповідь очевидна...
 
Що робити? Не знаю.
 
VII
У зв'язку зі складністю теми (особливо для мене, не суспільствознавця), і щоб уникнути різночитань дозволю собі резюме з необхідними акцентами:
 
1. Вважаю комуністичну ідеологію як і будь-яку іншу, що розділяє і роздирає суспільство на класи або за будь-якою іншою ознакою, нераціональною, антигуманною і протиприродною.
2. Професійна і моральна еліта, яка існувала в радянський період, з'явилася не завдяки, а всупереч «політики партії і уряду».
3. Вітаю зародження в Україні середнього класу і пов'язую з ним основні надії на появу і розвиток в країні громадянського суспільства, демократії і зростання добробуту населення. На жаль, не в близькій перспективі.
4. Полемізуючи з Мрачним, не підмінюю поняття. І «його» дядя Вася, і «мій» дядя Вася однаково не повинні зневажатися.
5. Не хотів би, щоб моє імхо сприймалося, як гнівна відповідь Мрачному. Завжди вітаю, коли людина говорить щиро і те, що вважає за потрібне. Просто його «За мотивами...» стало мотивом (перепрошую за тавтологію) для написання цього імхо. Виявляється, я давно «дозрів», щоб висловитися про відношення українського середнього класу до своїх «менших» співгромадян.
6. Можливо, десь змішую поняття «клас», «прошарок населення», «категорія населення» і деякі інші. Думаю, для імхо (не наукової статті) це можна пробачити. Тим більше, якщо вірити Інтернету, український середній клас - це субстанція, що важко визначається і ще мало вивчена.
 
Prokop14
© prokop14 [03.10.2012] | Переглядів: 7032

2 3 4 5
 Рейтинг: 46.7/57

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Facebook-login



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2021 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Facebook-login