для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

ВОНА - ОДНА.


ВОНА - ОДНА.
Вчора подивилася відео, де Юлія Тимошенко добивається побачення з Яценюком, Турчиновим, Немирею.
 
Над нею нависає пузо наглядача, який щось нудно торочить, намагаючись здаватись коректним та витриманим, але та його витримка шита білими нитками та  годиться хіба що для зйомки на відео.
Подумалось - хіба в мусарні немає якогось зовні пристойного наглядача, спортивної статури, з нормальним – живим - виразом «морди ліца», одягненого в костюм та краватку ? Все-таки «охороняє» в"язня номер 1, «Залізну Маску», замуровану в фортецю.
 
Може, якась надто принципова гнидка скаже, що «відіте, какіє каблукі у нєё». Так, дійсно, хоробра Юлія грюкала у двері обувкою з добрим підбором. Але чи розуміє та принципова гнидка, що Юлія – то не Люся – і не може собі дозволити навіть там, навіть у хворобі, носити якісь вовняні капці ? Ті підбори – то ще один знак її нескореності.
 
Ні, зверху Пахан продумав все – навіть пузом наглядача він хоче принизити схудлу змарнілу сильну духом жінку. Там все прораховано, кожен крок наглядача, кожне слово, кожна мертва інтонація служаки. Там снують на цирлах «лікарі», що проковтнули зі страху перед Паханом совість й забули клятву Гіпократа, там мусарня лізе з шкури, щоб вислужитися перед криміналом. І що найстрашніше – більшість з тих лакуз отримують від того задоволення. Задоволення подобатися папі, задоволення «упоєнія» слизькою владою,  задоволення спостерігати людські муки. Ниці людці, яких ох як багато в Україні.
 
Юля – ОДНА. Одна в своїй самоті протистояння  кримінальному Молоху.  ОДНА ! Ви те відчуваєте ? У мене мурашки від моторошності відчуття ЇЇ стану. Я боюсь її уявляти. Я НАМАГАЮСЬ не думати про неї, бо мені боляче. Так, політика страуса. І чи тільки у мене ?
 
Те ж саме, коли говорити про Юрія Луценка. «Власть» в костюмах від Бріоні, з стотисячними годинниками на волохатих бісових копитах, напарфюмлена, але, напевне, з вонючими немитими задами – як і належить уркаганам «в натурє», регочуть від задоволення, що їм випало так класно покуражитись, познущатись над тим гордим хлопцем, що зараз носить ЇХНЮ робу.
 
О, колесо фортуни, які оберти ти накручуєш...яке сміття пхаєш на трони, яке коштовне каміння жбурляєш в грязюку...
 
Але, здається, українцям нема справ до того колеса фортуни. Вони їдуть на своїх автівках кудись, не бачачи, що колеса у тих модернових автівок від столітніх мажар й скриплять вони вічною українською рабською покірністю. Кожен пре на причепі за автівкою свою хату, ту, що скраю...
© Général [01.10.2012] | Переглядів: 3890

2 3 4 5
 Рейтинг: 44.0/105

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook