По-перше, вони є безумовними антагоністами ПР.
По-друге, вони є нормальними людьми.  
По третє, у них є люди з досвідом управління на рівні держави.
По-четверте, вони безумовно спробують (якщо отримують більшість) звільнити політв'язнів.
 
"Батьківщина" опинилася в скрутному становищі - втратила свого генерала. Всі балачки про те, що начебто полковникам це стало на користь, вважаю дурницями. Навпаки, постати перед народом без Юліної харизми є для полковників великим іспитом.
 
Сподіваюсь, що мій голос їх підсилить .
 
"Свобода", безумовне візьме достатньо голосів для проходження в Раду. Побачимо, як вони будуть захищати свої голоси від пеерівських маніпуляцій. Бажаю "Свободі" успіху!
 
Насправді, результат виборів значною мірою буде визначений ставленням до них людей активного віку (20-40 років). Якщо цьому прошарку байдуже, то Україна піде на схід. Пенсіонери не витягнуть країну в Європу.
 
А тепер дозволю собі навести величеньку цитату (вибачаюсь), так просто ..

Місто Глухів стало столицею Гетьманщини після того, як було знищено Батурин — резиденцію гетьмана Івана Мазепи.
Щоб викорінити навіть згадку про Батурин та його захисників, Петро І наказав зрівняти місто з землею, що й було з успіхом зроблено драгунами О. Меншикова. Поступово руїни позаростали чагарниками, розсунулися фортечні вали й обміліли рови. Селяни з навколишніх сіл потихеньку порозбирали по цеглинах залишки палаців та будинки старшин. Від величи гетьманської столиці фактично нічого не залишилося, тільки потужні земляні вали та глибокі рови заміської резиденції І. Мазепи та Гончарівці нагадують про її велич.
6 листопада 1706 року на центральному майдані Глухова між Миколаївською церквою та Свято-Троїцьким собором розпочалася урочиста церемонія вибору нового гетьмана. Тривало це дійство кілька днів. Головні події відбувалися у Миколаївській мурованій церкві, яка збереглася дотепер.
За традицією гетьмана повинні були обирати «вольними голосами». З натовпу козаків лунали вигуки, що булаву треба віддати Стародубському полковникові Івану Скоропадському. За тою ж таки традицією, він кілька разів відмовлявся. Серед кандидатів на гетьманську посаду був і чернігівський полковник Павло Полуботок, який пізніше все-таки був призначений наказним гетьманом й за свої погляди та прагнення відновити вольності козацькі загинув у підвалах Петропавлівської фортеці у Петербурзі. Про Полуботка Петро І сказав: «Этот очень хитр: он может Мазепе уравниться» — й відхилив його кандидатуру на глухівських виборах гетьмана. Ним став Стародубський полковник Іван Скоропадський.
Через декілька днів, 9 листопада, на цій же площі відбулося прокляття Івана Мазепи, так звана анафема, у соборній Миколаївській церкві у присутності царя, урядників та великої кількості народу, зігнаного для споглядання церемонії церковного прокляття Івана Мазепи та його соратників. Духовенство, вдягнене у чорний одяг, тримало в руках свічки чорного кольору. З «личини» Мазепи було зірвано «всю кавалерію», тобто орденські відзнаки, й зі словами «Анафема!» головуючий єпископ вдарив ляльку у груди жезлом, а потім кинув опудало до рук катові, який волочив його вулицями й повісив на шибениці.
Увесь цей час у глухівському тюремному замку утримувалися ті, хто мав стати останніми акторами на сцені страшного театру, який було зорганізовано на центральній глухівській площі. 10 листопада при зібранні всіх жителів Глухова та жителів багатьох міст і сіл України на площу вивели захисників Батурина, яких було взято в полон під час штурму. Серед них був і тяжкопоранений полковник Дмитро Чечель. Після страшних тортур полковників та старшин, за словами сучасника, «п’ятерили», тобто відрубували по черзі одну руку, потім — другу, потім по черзі ноги, а насолодившись видовищем та муками, наостаннє відрубували голову. Відрубані частини тіла були розіслані по всім «знатним містам» України й там прибиті на центральних майданах до стовпів, а відрубані голови були набиті на палі й також виставлені на всенародний огляд для «устрашенія».

http://incognita.day.kiev.ua/arxiv.html?arc_year=2009