Спочатку – ніякої політиці
 
Цікаво, а чи є на ДД ті, хто не полюбляє англійців? Отих затятих вольнолюбців, для яких поза свободою немає життя. Взагалі і ніякого. Ще я десь читав, що вони неймовірно творчі, ввічливі, добрі і дуже віддані своєї звичаєвості. Та, справді, і є чому бути відданим. Адже це не та звичаєвість, коли до тебе, коли ти стоїш за квитком на електричку, без крихти сумніву притискається організм з червоною пикою і, дихаючи тобі у обличчя пєрєгаром, каже (чи то прохає, чи то вимагає, не поймеш): «Слиш, братан, памагі  мєлочью!».
 
Якщо вірити людям (а я вірю), англійці не тільки вигадали фізичні закони, електрику, пароход, пароплав, та комп’ютер. Англійську звичаєвість теж тре було вигадати, якби це не зробили оті англійці. Англійська звичаєвість – казати “(good) morning” людям, яких ти не знаєш, але часто зустрічаєш, коли рухаєшся зранку на роботу, не ходити у гості без домовленості за тиждень та потім її підтвердження, не розкривати на загал власні негативні емоції, жартувати отим легким, як повітря і точним, як лазерний промінь, жартом, не лізти людям у душу без тектонічного поштовху (to keep privacy) і одночасно без слів вмить прийти на допомогу, коли бачиш, що людині це потрібне. Не буду зображувати, що я такий вже знавець англійської звичаєвості, а тільки додам ще про одну, задля якої вся оця моя передмова – це 11  o’clock (одиннадця година). Ілевн о’клок. Це обов’язкова перерва на чай прямо там, де працюєш. Англійці взагалі дуже полюбляють чай. Якось нещодавно я прочитав, що середній англієць випива, за статистикою, 5 (п’ять) чашок чаю у день.  Це не тільки відпочинок і заправка шлунку, а ще й соціальна подія. Люди, які працюють поруч, обговорюють життя. Вони знають одне одного не тільки як колегу, а також як людину з її людськими властивостями і проблемами, якщо кип прайвесі не заважає.
 
Тепер додаю політику, потроху, щільно розмішуючі
 
І мені закортіло, щоб в нас теж щось з’явилося подібне тому ілевен о’клоку. Щоб з’явилася раптом така ж мила звичаєвість. Можна і без чаю, і не обов’язково у 11 о’клок.
 
Я хочу традицій широкого людського спілкування та знайомства із сусідами, які мешкають в одному під’їзді, в одному будинку, на одній (або на сусідній) вулиці… Тим паче, що це так влучно співпадає із потребами нашого політичного життя: треба якось витягати людей на вулицю, зробити традиційним дозвілля на вулиці. Треба урізноманітнити традиційне дозвілля, аби воно не було камерним. Поки що «камерний» означає сидіння на дивані перед ТБ. Далі сенс цього слова може змінитися, якщо ми зараз оту добровільну камерність добровільно не обмежимо.
 
Отже, моя пропозиція. Проста, як подих і така ж природна: виходити по парних числах на вулицю ввечері о восьмій годині. Хто на скільки схоче чи зможе. Хоч на 5 хвилин. Задля принципу. І нехай розповсюдиться, що це – ознака масового протесту проти бандитської окупації України і одночасно – ознака готовності до рішучого виступу проти окупантів. Нехай люди виходять, хто як може – хто у двір, хто на вулицю. Кожен знайде собі розвагу. Хтось по-господарські підправлятиме доріжки, квітники, лавиці, користуючись політичними інструментами, як то лопати, сокири, вили. Хтось співатиме, хтось - по часті доміно, хтось – на роликах та бордах, там - парубки з дівчатами та з гітарами, тут хтось декламує вірші, а ось – і коло особливо політично небайдужих, ще одне, ще… І ЖОДНІЙ політичній ознаці. Це – не краще місце для розчинення душ у політичній площині. Пам’ятаймо, що в нас відновлено тоталітарний режим, а це обов’язково передбачає величезну кількість мікровертухаїв, споглядачів, донощиків. Треба берегтись, поки не зламаний цей режим і не проведено люстрацію його таємних агентів.
Комусь може, мало буде парних чисел – ласкаво просимо додати сюди також і непарні. Головне – пам’ятати, який найближчий політичний сенс має ця розвага: це демонстрація народних політичних уподобань і демонстрація готовності масово підтримати тих рішучих людей, які візьмуть на себе небезпечні задачи з повалення окупаційного режиму.
 
Флешмоби - вже старовинна форма демонстрацій. Важко зараз знайти країну, де їх не було. Були вони так само кілька разів в Бєлоруссіі та Росії. Але там вони були, як і всюди, одноразовими та локалізованими - оговорювалося, де саме люди зустрічаються, бо участь брала ЗАВШЕ малА кількість людей, яка мАла значні відмінності від більшості.
 
Я ж пропоную акцію:
1) БЕЗ локалізації та інших ознак самоідентифікації;
1) Не одноразову, а безстрокову;
2) Не для певної групи, а для всіх громадян України.
 
Не треба анічого вигадувати, ані знаходити час ...анічого не треба. Виходьте о восьмій там, де мешкаєте - І ВСЕ! Ніяких гасел (це принципово), ніяких політичних емблем. Не тому, що я за деполітизацію (навпаки!!), а виключно задля того, щоб януковичі не знали, що робити. Бо людей з емблемами вони похапають - мов, нєсанкционірованний мітінг. А без ознак - КОГО хапати серед сотень тисяч народу на вулицях?? Це - трохи менше, ніж мат бандюкам, але більше, ніж шах. Мат буде їм незабаром від рішучих людей, котрих ми не знаємо, але, певно, вони вже готуються. Але їм вкрай потрібно бачити нашу всенародну підтримку. Оця акція і буде виразом підтримці тим людям.
 
Ця перманентна акція спрямована не на бандитів - з ними спілкуватись вважають доречним тільки забужки з данбасами.
Тому, це не протест в звичайному розумінні, а вираз власної позиції ІНШИМ ГРОМАДЯНАМ. Аби зростало відчуття єдності та загальності несприйняття цього режиму.
 
Все, що я тут написав, є розвитком думок, розпочатих отут:
http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/15620.phtml
 
В наведеній статті міститься обгрунтування необхідності подібних флешмобів та деякі важливі пояснення. Тих, хто не читав, закликаю доглянути.
 
Тільки той, хто зробив щось корисне - хоч крихту - має право (і можливість) спитати інших, чому вони «пасивні». А адже й зробити - так не важко і так приємно!! Це взагалі має бути корисним для здоров'я як людини, так і суспільства, вечірнім моционом.
 
То що, шановне пансьтво, виходимо на вулиці? Повідомляймо людей?
 
Україна переможе!