Та ні, звичайно можна …
 
– Щиро  дивуватись як наївна Європа, із своїми усталеними демократичними принципами так довго сприймала за політичну стабільність бульдозерний рух кримінального угрупування, що оті принципи разом з законністю із хрустом підминало під себе.
 
– Не розуміти, як ті ж войовничі поборники демократії у всьому світі США, могли знайти переваги у безвольному, ледачому й злодійкуватому, ще й з не аби якою пихою месійному трутні Ющі, ніж в вольовій, працьовитій та швидкій на державницькі рішення Тимошенко, крізь пальці спостерігаючи на появу у владному кріслі одоробала, що з легкістю здасть як їм запаси збагаченого урану, так і Росії Севастополь.
 
– Необмежено фантазувати щодо того коли та в яких обсягах оті сильні демократії згадавши, що злодій найкраще розуміє мову сили санкцій, почнуть арештовувати нерухомість та рахунки наших скоробагатьок, особливо тих, що входять до ближнього кола клану «гаранта», та й Самого, в цьому доброму ділі торжества справедливості не забудуть.  
 
– Відверто потішатись з вічного завгара, якому навіть високе звання «проффесора» не систематизує оту кашу в голові, що складається з крихт відомостей відносно поетів, письменників, географії та історії, супроводжуючи гОмеричним сміхом ескапади «гаранта», якого на теренах сучасної України відвідав і легендарний Геракл, однак що геть не заважає йому длубатись в носі, сидячи на першому стільці держави.
 
– Обурюватись щодо того на якому рівні розвитку треба знаходитись і наскільки себе не поважати, щоб проголосувати за кримінальне опудало, зробивши його поводирем цілком поважного, з більш ніж древньою історією етносу, та ще й бездіяльно терпіти його вибрики по плюндрування саме цього етносу.
 
Але це все емоції, які до нинішнього становища в Україні мають вельми опосередковане відношення, бо як цілком прозоро сформулювала на ялтинському самміті колишній держсекретар США Кондоліза Райс  «Я сподіваюся, що український народ буде продовжувати чинити тиск на свій уряд з тим, щоб гарантувати політично незалежне правосуддя. Адже одного разу один керівник держави піде з посади, а на його місце прийде інший керівник.»
 
Отже ніхто не буде робити за нас ту справу яку ми, особливо бажаючи надалі самим вирішувати своє майбутнє, маємо виконати … самостійно.
 
Та власне й потреба в тому є не тільки тому що народна мудрість підказує … «під лежачий камінь вода не тече» та «порятунок потопаючих, справа рук самих потопаючих», а ще й тому, що за великим рахунком дійсно цінується тільки те, що здобуте своїми власними зусиллями. Вже не кажучи що саме під час таких здобутків й формуються такі нажаль рідкі нині якості, як честь та гідність.
 
Тому звикаймо до думки, що питання - хто, коли й головне куди піде ... , доведеться вирішувати самим. З усіма ризиками, що можуть цей процес супроводжувати, та розумінням того що в даній ситуації перемагає не той хто загітував на свою сторону абсолютно всіх, а той кого підтримали рішучі, здатні на дії.