Оце поперло …
Ще ніколи за 21 рік Незалежності України у жодної влади не було можливості так  масовано пишатись своїми досягненнями як нинішній. У Києві тільки по вул.Урицького, що завдовжки 1400 метрів, «руїну було подолано та досягнуто стабільність» десь 16 разів.
Цікаво, може тоді нерухомість по ній вже підскочила за ціною в рази?
 
А вже про яку навалу «покращення»  на кожного українця можна дізнатись з центральних каналів українського телебачення, то це як казав поет … «ні словом сказати, ні пером описати …» От тільки нажаль коли питання постає щодо конкретних об’єктів, кого ж оте покращення таки наздогнало, то про це ми чомусь дізнаємось виключно з рейтингів найбагатших людей України.
 
І як казав Жванецький … «И что главное – немой вопрос в глазах. Моргал-моргал – вопрос остается» … а шо ж у нас? Та нічого … миша в коморі скоро повіситься.
 
Хоч і перефразуючи, але правий був професор Преображенський … «боже вас сохрани - не читайте до обеда «региональных» газет.»
 
Саме в такій ситуації, коли на людей ллється необмежений потік єлейно-«владної» брехні, особливо гостро стоїть питання отримання об’єктивної інформації, а дуже часто і взагалі інформації, як такої. Достатньо згадати, в свій час, роль 5 каналу в тому, що відбувся Майдан 2004 року.
 
На певні думки з цього приводу наштовхнули слова  Миколи Княжицького, щодо конфлікту каналу ТВі з податковою … «Я хочу, користуючись нагодою, звернутися зараз до всіх громадян. … відкриваємо спеціальний рахунок, звернемося до всіх наших глядачів з проханням нам допомогти. Мені дуже прикро, що це допомога не нам, а цим негідникам, але ми просимо вас, як колись, може, Шевченка викупали - викупіть нас від цих негідників!»
 
Нагадаю, що мова стосується висновку податкової про порушення телеканалом ТВі чинного законодавства в частині формування податкового кредиту з ПДВ, що призвело до недоїмки і штрафних санкцій в обсязі понад 3 млн. гривень. Хоча з даних опублікованих в пресі робити правові висновки важко, однак знаючи базовий принцип податкової … «Ты виноват уж тем, что хочется мне кушать», та рівень нинішнього «правосуддя», не важко зробити досить з великою вірогідністю висновок, як про цілковиту правоту каналу, в даному спорі, так і про цілковиту неможливість її захистити в нинішніх судах.
 
Власне для кінцевих висновків недостатньо інформації, але виходити тут варто з того, що є менш витратним, погасити цю суму, або направити її на заснування іншого каналу на зовсім інших засадах. Звичайно при цьому варто враховувати й питання часу, необхідного на організацію нового каналу. А задля більшої оперативності зважити на можливість організації такого «каналу» власне … в мережі.
 
А от слова Княжицького наштовхнули на вже досить давно існуючі балачки про організацію громадського телебачення. Саме того громадського телебачення, де … «Держава абсолютно не втручається в програмну політику, створюються відповідні ради, комітети чи комісії, які складаються з представників широкого кола громадськості і обираються народом на визначений термін. До повноважень таких органів входить проведення моніторингів, опитувань та соціологічних досліджень, за допомогою яких відбувається тісний контакт між телевізійниками і аудиторією: останній надається необмежене право вирішувати долю конкретних програм і особисто формувати структуру мовлення і впливати на неї. Найбільш поширена у світі модель фінансування громадського телебачення — абонентська плата користувачів (крім того — державні дотації та прибутки від продажу аудіовізуальних матеріалів), завдяки якій таке явище, як надокучлива реклама, перестає існувати.»
 
То може варто зважити, чи не є ситуація, що склалась нагодою для організації отого громадського телебачення? Бо якось дивно, коли тобі за твої ж гроші по твоїм же вухах локшиною гамселять.
 
То чи не час стати тими хто власне замовляє «музику», в якості співзасновників свого власного телебачення?
 
І тоді наші інформаційні джерела не будуть так нав'язливо тхнути чиїмсь болотом брехні.