Ні. Не вразило мене тамошнє дійство. Не хотів би я якогось вечора почути у себе вдома такого  співаючого «Доброго вечора». То ж, добре, що він співає там, а не тут, у мене. Та нехай собі співає й далі. Але спочатку, нехай навчиться на гітарі хоч би грати. Хоч щось. Бо співає точно так, як і грає.
Інше теж не вразило. Микола Княжицький відстоює канал ТВі. Це ясно. Канал всім дає ковток повітря та доносить поки якусь більш-манш незаангажовану та не покромсану самоцензурними редакторами інформацію до глядачів. Але, щось тих зацікавлених глядачів, як кіт наплакав, якщо дивитися  на весь Київ. Нехай з п"ятсот, та це  для такого міста просто невелика тусовка.
 
Трохи сумно від того споглядання. Та тих думок, про те, що далі буде, коли народ так реагує на подразники влади.  Що ще.  Пафосу багатенько було в зверненнях та запевненнях в перемозі. Воно то так ніби й годиться, коли до «мас» хтось звертається, але, крім цього, суті ніякої не було. Тієї суті, яка на щось би надихнула,  як-то кажуть.
 
Тут виникла така попутна думка, думка підленька така, але закралася, нема куди правди діти. То я її й висловлю, бо давно вже нікому не вірю в їхні наміри благі. Це, розумію, результат мого життя при різнокольорових зовнішньо та однакових за суттю режимах.  І подумалось, а може Миколі той спротив теж, як і багатьом, хто не прийшов, - до лампочки. Може йому бізнес свій тепліший і він просто його захищає та й усе. А бізнес побудований на креативі опозиційності до влади, який дає йому наповнення каналу аудиторією глядачів.  
Бо тому, що якось кволо воно все вийшло. І швидко, ніби гнався хтось за ними.  Без душевного підйому, можна сказати. Тому теж, не вразило. Я б, наприклад, побудував таку акцію звернення до народу більш серйозно. Запросив би хоч декілька опозиційних депутатів та понизив би рівень пафосу та гучносі голосу, задля більш душевної розмови та надав би мікрофон і декому з тих, хто стояв під лаштунками. Мабуть, і їм би хотілося щось своє сказати. Тоді все виглядало б зовсім по-іншому. Але, врешті-решт, не буду дуже прискіпуватись, бо, може, то млинець такий тільки перший вийшов.